Розділ 2

Ну от чому я така допитлива? Ну задумали щось дівчата, мені-то що з того? Ми з цим Верденом навіть не друзі. Ми, звісно, перетиналися в академії кілька разів, і про нього у мене склалася виключно хороша думка. Але, зрештою, він дорослий чоловік і сам розбереться зі своєю панянкою. Не думаю, що вона намагається його вбити. Такого бажаного холостяка всі хіба що мріють одружити на собі. Але він, на подив усьому аристократичному суспільству, не поспішає під вінець. Хоча кандидаток та охочих вистачає, особливо зважаючи на його майбутній статус герцога.

І тим не менш, мій погляд постійно повертався до їхнього столика та час від часу — до Адель. Бо вона, звісно ж, суто «за збігом обставин» обслуговувала саме їх. Коли вона підійшла до їхнього столу з пляшкою вина й почала його розливати, я максимально сконцентрувалася. Я вміло керувала водою і, працюючи тут так довго, консистенцію вина знала чудово. Але, на мій подив, напій, який Адель розливала з пляшки, був звичайнісіньким. І коли я вже вирішила, що, мабуть, дійсно нафантазувала зайвого, сталося дещо підозріле.

Блондинка раптом вказала на вікно і почала щось жваво говорити Філіпу. Він повернувся туди і, щось запитуючи в неї, пильно вдивлявся у скло. І саме в цей момент Адель швидко взяла келих Філіпа, якось дивно прокрутила його у себе в руці, підміняючи на інший, і поставила на стіл. Одразу після цього вона солодко промовила, що все готово, і, побажавши приємного вечора, пішла.

Пара закінчила розглядати щось у вікні. Я придивилася уважніше до кришталю й відчула: у келиху Філіпа щойно змінилася консистенція рідини. Там тепер було не лише вино. Поки я гарячково думала, що робити, і повільно наближалася до столика, блондинка підняла свій келих і звабливо посміхнулася:

— Давайте вип’ємо за чудовий вечір і його неймовірне закінчення!

Філіп із абсолютно беземоційним обличчям лише кивнув і цокнувся з нею. Він злегка прокрутив ніжку келиха в руці й принюхався, як справжній поціновувач. Я в цей момент була вже за два столи від них. Можливо, він зараз зрозуміє за запахом, що з напоєм щось не так? Але ні — він спокійно почав підносити келих до рота.

Через брак часу і легку паніку я просто відкинула всі правила пристойності, рвонула до їхнього столика і з розгону вдарила по келиху знизу! Вміст із глухим сплеском розлетівся врізнобіч, заплямувавши одяг нам із Філіпом, а кілька крапель прилетіло мені просто на обличчя. Залишалося щиро сподіватися, що те зілля було дійсно не токсичним.

— Що ви собі дозволяєте?! — Філіп Верден застиг, важко дихаючи. Його сині очі спалахнули таким арктичним холодом, що мені на мить здалося, ніби я зараз замерзну просто біля його столу. З ідеально вкладеного темного волосся на ніс капали темно-червоні краплі колекційного вина.

— Вам не варто було пити це вино, пане Верден, — абсолютно серйозно і тихо відповіла я, витираючи обличчя тильним боком долоні.

Філіп мовчки перевів погляд з мого рішучого обличчя на блондинку, яка сиділа навпроти з роззявленим від обурення ротом, а потім — на розбитий кришталь на підлозі. Його магічний аналітичний розум явно зчитав усю картину за долю секунди. Він повільно підвівся, розправляючи мокрі манжети сорочки, і, ніби роздумуючи над чимось, запитав:

— Елісо, чи є тут місце, де я можу привести себе до ладу?

— Так, на третьому поверсі є приватні кімнати, — кивнула я, здивована його залізним спокоєм.

Філіп повернув голову до своєї супутниці, яка вже збиралася влаштувати істерику про людське око, і холодно промовив:

— І між іншим, пані Оретто… якщо це те, про що я думаю, то вам краще тихо покинути це місце. Просто зараз.

Блондинка миттєво зблідла, підхопила свій клатч і, навіть не глянувши на казначея, поспіхом рушила до виходу з ресторану. Він коротко кивнув мені, показуючи, щоб я йшла попереду.

Коли ми піднімалися сходами на третій поверх, подалі від зацікавлених поглядів відвідувачів та шепоту офіціантів, я не витримала й запитала, озирнувшись через плече:

— Чому ви такий спокійний? На вас щойно налетіла офіціантка, розбила ваш келих, вигнала вашу супутницю, а ви навіть голосу не підвищили!

Філіп ледь помітно смикнув кутиком губ:

— Якщо я все правильно зрозумів, Елісо, то це далеко не перший подібний досвід у моєму житті. Аристократки бувають надто винахідливими, коли справа стосується шлюбу. Проте мушу визнати: це вперше хтось настільки ефектно намагається мені допомогти.

— Звідки ви знаєте моє ім’я? — здивовано запитала я, зупинившись біля дверей.

— У мене хороша пам’ять, — спокійно відказав казначей. — До того ж у нас, здається, навіть був спільний проєкт в академії. Адже ти теж чудово знаєш, хто я такий.

— Ну, вас важко не знати, — з легкою посмішкою промовила я, відчиняючи двері однієї з вільних приватних кімнат на третьому поверсі.

Я стала біля одвірка і жестом запросила його всередину:

— Прошу, тут ви можете привести себе до ладу. А я зараз пошлю когось із хлопців по нову сорочку для вас.

— Немає потреби, — зупинив мене Верден. — Підсушити мій одяг буде цілком достатньо. Якщо я правильно пам’ятаю, ти — маг води, тож зможеш допомогти мені з цим просто зараз.

Я ладна була заприсягтися, що на якусь коротку мить на його суворому обличчі з’явилася легка, ледь помітна усмішка.

— Добре, давайте зробимо так. Це дійсно буде швидше.

Коли двері в кімнату зачинилися, я раптом трохи розгубилася. Я, звісно, не була з тих заляканих цнотливих панянок, але зараз мені здавалося, що стіни ніби тиснуть на мене в присутності цього чоловіка. І чомусь ставало нестерпно спекотно.

— Розташовуйтеся, як вам зручно, і я почну, — якомога спокійніше й беземоційніше промовила я до нього.

— Давай я краще постою. Гадаю, так буде найзручніше, особливо з огляду на нашу різницю у зрості.

Філіп був дуже високим чоловіком. Пам’ятаю, в академії дехто навіть кепкував із нього через це. Високий та надто худий — йому явно не вистачало м’язів у ті часи. Чого зовсім не скажеш зараз. Навіть крізь одяг було зрозуміло, що він має просто шикарне тіло. Тож він мав рацію: якщо він сяде на диван, мені доведеться або горбитися над ним, або присісти поруч, і обидва варіанти мені категорично не підходили.