Катя
— Катю, ти ще довго?
Я відірвалася від телефону й подивилася на Софію.
— Що?
— Ти вже втретє перевіряєш зачіску. Вона нікуди не втекла.
— Я просто хочу добре виглядати.
— Ти й так гарна. А Назар, здається, і без того вважає тебе найкращою дівчиною на планеті.
Маша засміялася, застібаючи сумку.
— Не заважай їй. Нехай людина готується до романтичного вечора.
Я повернулася до них.
— Ви можете хоч сьогодні не жартувати?
— Не можемо, — відповіла Софія. — Це сильніше за нас.
Я теж засміялася, хоча хвилювання нікуди не зникало.
Ми з Назаром домовилися зустрітися ввечері. Він сказав, що хоче влаштувати для нас особливий вечір і вже все організував. Я знала тільки, що він забронював номер у готелі. Ми давно говорили про те, що хочемо побути вдвох, без поспіху й чужих очей.
І сьогодні я справді була до цього готова.
Не тому, що так треба. Не тому, що Назар чогось від мене чекав. Просто я сама цього хотіла. Мені подобалося бути поруч із ним, подобалися його обійми, поцілунки, те, як він дивився на мене. Я довіряла йому.
Коли телефон завібрував, я одразу схопила його.
«Я вже біля гуртожитку. Не поспішай, красуне. Чекаю на тебе».
— Усе, він приїхав, — повідомила я.
Софія підняла великий палець.
— Успіхів тобі, романтична наша.
— Софіє!
— Що? Я ж від щирого серця.
Маша підійшла й обійняла мене.
— Гарного вечора. І не забувай, що ти завжди можеш передумати, якщо щось буде не так.
— Я знаю.
Я поцілувала її в щоку, попрощалася з дівчатами й вийшла.
Назар чекав біля входу. Коли побачив мене, усміхнувся й підійшов назустріч.
— Привіт, красуне.
— Привіт.
Він поцілував мене в щоку, а потім простягнув букет.
Це були мої улюблені квіти — ніжні, світлі, з маленькими бутонами.
— Назаре, вони чудові!
— Я сподівався, що тобі сподобаються.
— Дуже.
Я обійняла його, а він притиснув мене до себе.
— Ти сьогодні особливо гарна, — прошепотів він.
— Ти просто хочеш, щоб я тобі повірила.
— Ні, я просто констатую факт.
Я засміялася.
Ми вирушили до готелю. Дорогою Назар розповідав, як усе організував, жартував і тримав мене за руку. Я почувалася легко й щасливо. Навіть трохи хвилювалася, але це було приємне хвилювання — від очікування чогось нового й важливого для нас обох.
У готелі він оформив номер, і ми піднялися нагору.
Кімната виявилася затишною. Велике ліжко, приглушене світло, невеликий столик, на якому стояла пляшка води. За вікном уже темніло, а місто поволі запалювало вечірні вогні.
— Ну як? — запитав Назар, поклавши ключ-картку на стіл.
Я оглянула кімнату й усміхнулася.
— Мені подобається.
— Тоді я радий.
Він підійшов ближче, обійняв мене за талію й поцілував.
Спочатку ніжно, майже обережно. Я поклала руки йому на плечі, а він притягнув мене ближче. Поцілунок став довшим, теплішим. Я відчувала його руки на своїй спині й усміхалася просто йому в губи.
— Що? — тихо запитав він.
— Нічого.
— Тоді чого усміхаєшся?
— Бо мені добре.
Він знову мене поцілував.
Ми не поспішали. То цілувалися, то обіймалися, то просто сиділи поруч і розмовляли. Назар увесь час торкався моєї руки, прибирав волосся з мого обличчя, цілував у скроню. Я почувалася бажаною й коханою.
Згодом він запитав, чи я не хвилююся.
— Трохи, — чесно відповіла я.
— Не треба. Ми можемо зупинитися будь-якої миті. Я хочу, щоб тобі було добре.
Я подивилася на нього.
— Я знаю.
І це була правда. Принаймні тоді я так думала.
Ми знову поцілувалися. Цього разу я сама потягнулася до нього, обійняла за шию й притиснулася ближче. Він усміхнувся, підхопив мене на руки й обережно поніс до ліжка.
— Назаре, ти що робиш? — засміялася я.
— Хочу, щоб ти нарешті перестала стояти посеред кімнати.
— Я взагалі-то чудово стояла!
Він засміявся й опустив мене на ліжко, нахилившись зверху для поцілунку.
І саме в цю мить пролунав страшенний тріск.
Потім — глухий гуркіт.