— Дівчата, у мене новини!
Софія зачинила за собою двері й подивилася на нас із таким виразом обличчя, що я одразу відклала конспект. Маша теж відірвалася від телефона.
За останні місяці ми вже навчилися розрізняти три види Софіїних новин: ті, після яких треба було співчувати, ті, після яких хотілося сміятися, і ті, після яких краще було спочатку сісти.
Судячи з її усмішки, цього разу належало до третьої категорії.
— Вам краще присісти, — порадила Софія.
— Ми вже сидимо, — зауважила Маша. — Не тягни.
Софія скинула куртку на стілець і вмостилася на своєму ліжку.
— Дівчатка, ми з Романом провели ніч разом.
Маша повільно опустила телефон.
Я кілька секунд дивилася на Софію, намагаючись зрозуміти, чи правильно почула.
— Стривай. Ти зараз серйозно?
— Абсолютно.
— З тим самим Романом? — уточнила Маша.
Софія подивилася на неї з удаваним обуренням.
— Ні, Машо. З його братом-близнюком, про якого я вам ніколи не розповідала.
— Ой, усе, не починай! — засміялася Маша. — Я просто уточнила.
Я підсунулася ближче.
— Ну добре. А тепер розповідай.
— Що саме?
— Софіє!
— Що? Ви хочете повний звіт із погодинним розкладом?
— Не треба нам погодинного, — сказала Маша. — Ми люди делікатні. Нам вистачить загального враження.
Софія розсміялася й відкинула волосся з плеча.
— Загальне враження таке: Роман набагато цікавіший, ніж я думала.
— Це ми вже чули, — нагадала я. — А тепер, будь ласка, конкретніше.— Ну що вам сказати? Він красивий, упевнений у собі, вміє жартувати й, на відміну від деяких самозакоханих красенів, не думає, що його зовнішність автоматично робить його подарунком для людства.
— Ага, — кивнула Маша. — Тобто подарунок, але з додатковими функціями.
— Саме так.
Софія на мить замовкла, а потім усміхнулася ще ширше.
— І, дівчата, мушу визнати: у нього є таланти, про які не розповідають на першій чашці кави.
Маша прикрила рот долонею.
— Софіє!
— А що? Ви ж хотіли конкретики.
— Ми хотіли, щоб ти розповіла, чи він хороший коханець, а не щоб ти зараз видала нам рекламний буклет! — заявила я.
— Ну, якщо вам так простіше сформулювати… Так. Дуже хороший.
Вона сказала це настільки впевнено, що ми з Машею перезирнулися.
— Ого, — протягнула Маша. — А ти, я бачу, задоволена.
— А чого мені бути незадоволеною? — Софія знизала плечима. — Я доросла людина, він доросла людина. Нам було добре разом. Я не збираюся вдавати, що нічого не сталося, тільки тому, що комусь може здатися, ніби дівчина повинна поводитися загадково й сором’язливо.
— Та ніхто тебе не засуджує, — запевнила я. — Ми просто не очікували, що ти так швидко перейдеш від кави до… повноцінної дегустації.
Маша пирснула сміхом.
— Катю, ти іноді сама себе перевершуєш!
— Дякую. Я стараюся.
Софія кинула в мене подушкою.
— Ви нестерпні!
— А ти нас любиш, — нагадала Маша.
— На жаль, так.
Ми ще трохи посміялися, а потім Софія стала серйознішою.
— Але не робіть із цього весілля на Мальдівах. Ми провели ніч разом, і мені сподобалося. Дуже. Та це ще не означає, що ми тепер пара.
— А Роман що думає? — запитала я.
— Приблизно те саме. Принаймні він не поводиться так, ніби після однієї ночі ми вже повинні вибирати імена для дітей.
— Чудово, — сказала Маша. — Бо я ще не готова бути хрещеною.— Не хвилюйся, тебе попередять заздалегідь, — пообіцяла Софія.
Я похитала головою.
— Знаєте, що мене найбільше дивує? Ще кілька тижнів тому ви просто пили каву й підколювали одне одного.
— Люди мають право на розвиток сюжету, Катю, — відповіла Софія. — Не всім же стояти на місці, як тобі з твоїми конспектами.
— До чого тут мої конспекти?
— До того, що твоя найстабільніша романтична історія зараз — із мікроекономікою.
— Зате вона не влаштовує мені емоційних гойдалок!
Маша розсміялася так голосно, що хтось за стіною постукав.
— Тихіше! — прошепотіла вона. — А то ще сусіди захочуть подробиць.
— Не дочекаються, — заявила Софія. — Це закрита інформація. Доступ лише за спеціальним дозволом.
— А ми думали, що в нас привілейований статус, — зітхнула я.
— Ви й так почули більше, ніж планувалося.
— Та ми ж навіть нічого не питали! — обурилася Маша.
— Ваші обличчя питали за вас.
Ми знову розсміялися.
І все ж мені було приємно бачити Софію такою задоволеною. Вона не намагалася переконати нас, що закохалася, не будувала планів на майбутнє й не шукала прихованого сенсу в кожному повідомленні Романа. Їй просто сподобалося те, що між ними сталося. І, здається, цього їй поки що цілком вистачало.