Коли ми повернулися до гуртожитку, я мріяла лише про дві речі: зняти взуття й хоча б пів години нічого не робити.
Університет поступово починав нагадувати мені окремий вид спорту. Щодня треба було кудись бігти, щось записувати, запам’ятовувати і вдавати, що ти чудово розумієш, про що говорить викладач. А потім повертатися в гуртожиток і намагатися згадати, що саме ти записала в конспекті й чому половина речень закінчується незрозумілими скороченнями.
Я скинула сумку на стілець, перевзулася в домашні капці й уже збиралася оголосити вечір офіційно відкритим для відпочинку, коли Софія раптом випросталася посеред кімнати.
— Дівчата, у мене є пропозиція!
Маша, яка саме розбирала свої речі біля шафи, навіть не повернула голови.
— Якщо це про прибирання, я проти.
— А якщо про їжу?
— Залежить від їжі.
— А якщо про дискотеку?
Маша повільно обернулася.
— Тепер я слухаю.
Я заплющила очі.
Ні. Тільки не це.
— Сьогодні ввечері йдемо гуляти! — урочисто оголосила Софія. — Музика, танці, красиві хлопці. Нові знайомства. Можливо, навіть романтичні пригоди!
— А може, просто спокійний вечір із чаєм? — несміливо запропонувала я. Софія подивилася на мене так, ніби я щойно повідомила, що планую провести молодість у бібліотеці.
— Катю, ми в університеті! У нас почалося студентське життя!
— Воно почалося ще тоді, коли я побачила розклад пар, — зауважила я. — І поки що я не впевнена, що мені подобається ця версія дорослого життя.
— Ти просто ще не бачила його найцікавішої частини.
— Якщо ти зараз скажеш «сесія», я вийду у вікно.
— Не драматизуй. Я кажу про дискотеку!
Маша вже відклала речі й сіла на ліжко.— А знаєш, я за. Ми весь час або навчаємося, або їмо, або обговорюємо, як сильно втомилися від навчання. Треба хоч іноді робити щось інше.
— Наприклад, спати? — уточнила я.
— Катю, ти сьогодні просто неймовірно налаштована на пригоди, — зітхнула Софія.
— Я налаштована на фінансову стабільність. Це набагато серйозніше.
Софія примружилася.
— До чого тут гроші?
Я сіла на край свого ліжка й почала загинати пальці.
— До того, що я вже витратила купу грошей. На навчання, їжу, всякі дрібниці, які чомусь коштують зовсім не дрібні гроші. Тому якщо ми йдемо на дискотеку, то я відразу попереджаю: нічого там не купуватиму.
— Навіть напою? — запитала Маша.
— Навіть напою.
— А якщо захочеш пити?
— Буду дивитися на людей із заздрістю.
Софія розсміялася.
— Господи, Катю, ти так говориш, ніби ми їдемо на інший кінець країни й залишаємося там на місяць.
— Для мого бюджету це приблизно однаково.
— Гаразд, — примирливо сказала вона. — Нічого не купуватимеш. Але підеш із нами.
Я подивилася на неї, потім на Машу, яка вже явно уявляла себе на танцмайданчику.
Зрештою, я й сама не була проти трохи розвіятися. Просто хотілося, щоб розваги не вимагали від мене додаткових фінансових вкладень.
— Добре. Але якщо ви почнете переконувати мене замовити щось дороге, я вас не знаю.
— Домовилися! — Софія радісно плеснула в долоні. — А тепер збираємося. У нас не так багато часу.
— Куди поспішаємо? — здивувалася я. — Дискотека ж не втече.
— Красиві хлопці можуть утекти!
— Якщо вони так легко тікають, то, може, вони нам і не потрібні? — припустила Маша.
Софія показала їй великий палець.
— Ось за це я тебе й люблю. Але все одно збирайся.Наступні сорок хвилин наша кімната нагадувала місце проведення термінової операції, у якій кожна мала власне уявлення про правильний порядок дій.
Софія встигла витягнути з шафи, здається, половину свого одягу. Вона прикладала до себе одну річ, потім іншу, крутилася перед дзеркалом і час від часу запитувала нашу думку.
— Як вам це?
— Гарно, — відповідала Маша.
— А це?
— Теж гарно.
— А якщо ось так?
Маша зітхнула.
— Софіє, якщо ти ще п’ять разів переодягнешся, ми прийдемо на дискотеку саме тоді, коли її закриватимуть.
— Ти просто не розумієш важливості деталей.
— Я розумію. Але, здається, твоя шафа вже пережила емоційне потрясіння.
Я засміялася, дістаючи зі своєї полиці одяг.
Мені хотілося виглядати гарно, але без зайвих експериментів. Я не збиралася купувати нове вбрання заради одного вечора, та й не бачила в цьому сенсу. У мене були речі, які мені подобалися. Цього цілком вистачало.
Коли я нарешті переодягнулася й підійшла до дзеркала, Софія окинула мене уважним поглядом.
— О, а ти нічого така!
— Дякую за високу оцінку.
— Я серйозно! Тобі дуже пасує.
— Тоді я спокійна. Принаймні сьогодні мій гардероб нікого не розчарував.
Маша вийшла з ванної й одразу запитала:
— Усі готові?
Софія схопила сумочку.
— Так! І, дівчата, я вам обіцяю: сьогодні ми чудово проведемо час.
— А я обіцяю, що завтра зранку ти розкажеш нам усі подробиці, — відповіла
Маша.
— Звісно. Я ж не можу залишити вас без інформації.
— Особливо якщо інформація стосуватиметься красивого хлопця, — додала я.
— О, бачу, Катя вже починає входити в наш настрій!
— Не поспішай із висновками. Я просто люблю цікаві історії.І це була чиста правда.
На дискотеці було голосно, людно й набагато веселіше, ніж я очікувала.
Музика відчувалася навіть крізь підлогу. Біля входу юрмилися студенти, хтось голосно вітався зі знайомими, хтось уже танцював, хоча ми ще навіть не встигли нормально оглянутися.
Софія відразу пожвавішала.
— Ну що, дівчата? Починаємо?
— А що саме? — запитала я.
— Веселитися!
— А, тоді все зрозуміло.
Маша розсміялася й потягнула нас ближче до танцмайданчика.
Спочатку я почувалася трохи незграбно. Не тому, що не вміла танцювати, а тому, що навколо було стільки незнайомих людей, що очі просто розбігалися.
Університетський корпус удень здавався величезним, а тут я раптом зрозуміла, що студентів, які вміють розважатися, мабуть, набагато більше, ніж тих, хто вміє вчасно прокидатися на першу пару.