Розділ 17. Вміння торгуватися

Розділ 17. Вміння торгуватися

Після свят дівчата успішно склали ще два екзамени та у новому семестрі Софії Перлині було призначено стипендію Президента України. Уся група раділа, бо Соня влаштувала смачне частування. Група із задоволенням прогуляла пару з філософії не боячись, що матимуть неприємності. Софія запросила усіх, не тільки членів своєї команди, які малювали разом з нею, але всю групу. Не долучились Матвій, Казимир та ще двоє студенток, які сохли за Весельським.

Студентське життя було яскравим та цікавим. Женя стала реально цікавитись навчанням, бачила, що тепер їй стає легше навчатись, але не у плані створення картин. Вона виявила інтерес в плані організаційної роботи, просування ідеї та її популяризації. Соня написала портрети майже усіх одногрупників. У них, навіть, склалася така традиція, що Софія дарувала імениннику його портрет. Злата тиждень розповідала підписникам про подарунок. Якби Соня погодилась, то одногрупниця-блогерка підігнала б купу клієнтів.

Дівчата проводили багато часу разом.

– Сонечко, а у вашому під’їзді ніхто квартиру не продає? – запитала Женя, коли у черговий раз лишилась на ночівлю.

– Я не цікавилась. Можна написати у домовий чат. Можливо, й продає. Хочеш стати сусідкою?

– А чому б ні? Район мені подобається, будинок теплий, прибудинкова територія, парковка, навіть дитячий майданчик, а головне – не треба з самого ранку, коли в тебе залишаюсь, займати чергу до вбиральні, – засміялася Женя. Вони вже відпрацювали, хто за ким займає ванну кімнату, але окрема квартира означала більше свободи.

– А тато дозволить?

– Нууу... Як тобі сказати. Я над цим працюю. А вчора було таке! Слухай – змовницьки сказала Женя, всівшись на ліжку, щоб краще бачити реакцію подруги. – Вчора після пар, як ми тебе підвезли до ресторану Жульєна, я поїхала додому. Як ти думаєш, кого я там побачила? – хитро запитала Женя.

– Хрещена з дівчатками приїхала?

– Ні. Холодно.

– Когось з бізнес партнерів тата?

– Ні. Мороз.

– Ну, не знаю, чарівну фею? – не знала, що сказати Соня.

– Якби ж фею. Коханку! – вигукнула Євгенія.

– Щось ти занадто весела. Ти їй що, всі коси видерла та обличчя понівечила? – запитала Софія, знаючи запальну вдачу подруги.

– Хотіла, але сталося навпаки. Але то все для справи, хі, – заінтригувала Женя.

– А з цього моменту, будь ласка, детальніше. Як це, навпаки?

– Ну, я прийшла додому. Неочікувано, як в тому анекдоті, та бачу, що якась фіфа у вітальні ошивпється. І така наглюща пика в неї, такий хижий погляд. До того ж, усе при ній. Приваблива, фігуриста, не занадто перекачана ботоксом. Усього в міру. Усього, крім мізків. Я зрозуміла, що то коханка. Тато ж не монах. Я знаю, що фізіологія вимагає, але я не зрозуміла, що вона робила у нашому будинку?

– Переходь до суті, – не могла чекати Соня.

– Ну, вона почала мене розпитувати, хто я така і що тут роблю? Уявляєш? МЕНЕ!

– Очманіти! Так у вас майже скрізь твої фото та портрети є.

– Я ж сказала, що в неї мізків немає, але я вирішила зробити так, щоб і її позбутися, і собі дещо виторгувати у тата.

– І? – Соні кортіло дізнатись, що ж було далі.

– Ну, я також почала її запитувати, хто вона і сказала, що вона – ніхто, а мене люблять і будуть любити, а їй тут нічого не світить, – розповідала Женя. – Ну, я вивела її навмисно на локацію, де найкраще можна усе побачити із запису відеокамер, я ж знаю, де вони в нашому будинку, і зробила все, щоб вибісити її. Та чучундра на мене накинулася, повалила на підлогу, ну, я не сильно й відпиралися, мистецтво інтриг вимагає жертв, синці зникнуть, як і вона з нашого дому.

– І? Женя...

– У найепічніший момент увійшов тато, побачив, що та чупакабра майже сидить на мені та тягає за волосся і запитав, що відбувається. У два кроки підійшов і відтягнув цю фіфу від мене. Ти б бачила фізіономію тої курки, коли він запитав: Донечко, що сталося?

– У неї точно стався інфаркт. Уявляю собі. Бити доньку на очах у батька... Ну, ти – геній. І що виторгувала?

– Ай, знаєш ти мене, як облуплену. Може, то був вияв любові доньки, яка не бажає нікому віддавати тата.

– Ой!

– Сама розумію, що дірусть зморозила. Ну, тато сказав, що купить мені квартиру, де я захочу, тільки за однієї умови?

– Ну? Ти смерті моєї хочеш?

– Якщо я всю літню сесію здам на «відмінно». Що скажеш?

– Немає нічого неможливого. Ти ж зимову склала майже всю на найвищий бал.

– Я також про це думала, але мене лякає екзамен у Віктора Васильовича. А там малюнок… Він не дозволить тобі малювати за мене, – дещо похнюпилася Женя.

– Побачимо. Але більше не роби таких підстав. То труна, тепер бійка, – повчала подругу Соня.

– Ой, Сонечко. Ну, така вже я є, яка є. Але ти мене й таку любиш. Це ти у нас біла і пухнаста, рожева зефірка та янголятко. А я здатна та такі от ганебні вчинки, – закотила очі Женя.