Розділ 60. Надолужать і примножать

Першої миті Алісі здалося, що нічого не сталося. Вітер продовжував біснуватись і завивати, а руки Еміліо продовжували міцно притримувати її за талію.

— Ти залишилася? — він розвернув Алісу до себе. Темні очі дивилися здивовано. У них стільки почуттів та біль. — Магія нарциса не спрацювала? Він ні на що не здатний! Бажання не збулося.

Та хто його знає! Може й збулося!

— Оголи плече! — скомандувала Аліса і нетерпляче почала розстібати ґудзики на його сорочці.

Еміліо отетерів, але швидко зрозумівши, що до чого, ривком стягнув тканину зі свого плеча.

Летиція вважала, що боргове тавро на її плечі про все розповість принцу-чаклунові краще за її слова. Та й що вона могла розповісти йому, якщо мовчати про борг теж частина боргу? Однак Піполо дивився на її оголене плече, і його усмішка ставала лише ширшою.

— На тобі більше немає боргу.

Летиція не зрозуміла, що він має на увазі, поки не перевела погляд на своє тавро. А воно просто зникало на очах. Потворний чорно-червоний малюнок бліднув, поки від нього не залишилося сліду.

— У неї вийшло! Я вірив…

— У кого?

— У нашої нової королеви. Щасливчик король. Але він гідний такого самовідданого кохання.

— Ти допомагав їй? Без твоєї магії в неї нічого б не вийшло.

— Лиш трохи. Я допоміг їй, а вона мені. Відбулося те, на що я чекав стільки років — ти стала вільною.

Свобода… Це слово пестило слух Летиції… Але…

— Для мене свобода від магічного обов'язку не означає повної свободи. Я, як і раніше, залишусь бранкою свого підземного замку, поки прокляття не буде знято.

— Але ж у тебе є я. Тепер, коли ти не зв'язана боргом, ти можеш дозволити мені стати порятунком.

Прекрасний принц-чаклун… Колись Летиція мріяла про іншого. Але той, інший, втік і не повернувся, а цей, навпаки, готовий на все, щоб бути поряд. Не просить нічого натомість. Він хоче стати її свободою, то хай стане!

— Саварро, — крикнула Летиція, — де ти зникла? Негайно ходи сюди.

— Я тут, моя пані, — до зали вбігла нянька.

— Шлюбний ритуал уже готують?

— Як ви веліли — він пройде опівночі.

— Скажи, щоб поспішили. Я бажаю, щоб він був проведений якнайшвидше.

Що може бути дурнішим, ніж цілуватися, коли навколо вирує негода? Коли шалений вітер дме з такою силою, що дзвенить у вухах? Коли незрозуміло, що може статися наступної миті? Але Аліса та Еміліо цілувалися. Вони не могли по-іншому виплеснути емоції, які накрили їх, коли стало зрозуміло, що магічного боргу на королі більше немає.

Звісно, це був миттєвий поцілунок. Але за цю коротку мить Еміліо дав відчути Алісі все те, що відчував сам — шалену бездонну радість, що Аліса залишилася, що розставання не буде, принаймні, не зараз, і що її бажання повернутися було не таким і сильним, оскільки виконав нарцис інше.

Як можна бути нескінченно щасливим, коли перебуваєш на проклятому острові, у вухах свистить вітер і негода готова зійти на землю страшною грозою будь-якої миті? Коли поблизу отруйні тварюки, а над головою кружляє чорний смерч? Але вони були геть п'яні від щастя.

Ця солодка мить розтяглася у вічність, хоч і тривала якісь секунди, бо в ній була обіцянка, що як тільки виберуться з колотнечі, вони продовжать, надолужать і примножать...

Назад поверталися разом із гвардійцями підземним ходом, який показала Аліса. Там було спокійно, вітер не відчувався, небезпечні монстри не атакували — повернулося відчуття безпеки. І можна було починати аналізувати все, що сталося, і будувати плани на майбутнє, але не виходило. Емоції продовжували кипіти у крові. Алісі згадувалося, яким став погляд Еміліо, коли він зрозумів, що найзаповітнішим її бажанням було позбавити його магічного обов'язку. У його темних очах застигло здивування, захоплення та вдячність. На Алісу ще ніколи не дивилися так проникливо. Мабуть, цей момент згадуватиметься їй ще довго — мінімум кілька днів.

Ні, вона помилилась. Не їй, а їм. Вони з Еміліо часто згадуватимуть ті миті. Вони залишаться в пам'яті не на кілька днів — назавжди. При нагоді Еміліо зізнається, що саме в ту хвилину зрозумів, що нікуди Аліса від нього не дінеться. Не вислизне, не втече, не зникне.

Ага, втечеш від такого.

Ось так подаруєш чоловікові бажання і не помітиш, як подарувала життя…

___________________________________________

Мої хороші,
як Ви вірно помітили, наша історія рухається до фіналу. Залишився один доооооовгий розділ. Його буде опубліковано орієнтовно у вівторок. І до вівторка готую для Вас ще один сюрприз:)

__________________________________________________

Мої хороші,
сюрприз, який я обіцяла, вже на порталі:)
Запрошую Вас до моєї нової книги "Забути, щоб згадати". Це дуже таємнича історія — майже детектив. А ще у книзі море романтики та щирих почуттів. А хто герої? Все, як ми любимо: уперта героїня і красень-принц:) Нові розділи будуть публікуватися як завжди: щоранку о 7-й годині, крім середи та суботи.
І запрошую підписатися на мою авторську сторінку, щоб не пропустити інші новини та цікавинки:)