Розділ 55. Геніальна ідея

Аліса не помітила, як заснула. Дивно, хіба можна вимкнутись, коли в замку відбуваються такі неймовірні тривожні події? Проте факт залишається фактом — Алісу зморив сон. Очевидно, це була захисна реакція організму на сильний стрес.

Коли вона прокинулася, довго не могла зрозуміти, який зараз час доби. У кімнаті панувала напівтемрява. Вікно було забарикадоване, тож світла майже не пропускало. Слух напружувала дивовижна тиша.

Аліса вирішила, що незабаром світанок, тому різко сіла в ліжку. Сьогодні буде особливо відповідальний день — на неї чекає небезпечна вилазка за нарцисами. А перед тим вона хотіла побачитися зі своїм почтом і про всяк випадок попрощатися. Якщо все вийде, то до замку вона вже не повернеться. Серце стиснула вчорашня туга. Як же важко буде розлучитися з тими, хто став їй майже сім'єю. А ще важче з Еміліо.

Вчора він сказав їй стільки всього, зізнався, що закоханий, а вона нічого не відповіла — вирішила, що краще не говорити про почуття перед розставанням. Найкращим прощанням була б ніч кохання, але не склалося.

Аліса відчула справжню досаду на себе — і треба було їй так заснути?! Проспала останній спокійний час, який могла б провести з Еміліо. Хай би вони просто розмовляли, спілкувалися. Останнім часом їй це подобалося. Поклавши руку на серце варто визнати, що у її житті ще не було чоловіка, з ким би їй було так цікаво розмовляти. Він не схожий на її земних друзів. Зовсім не схожий. Є в Еміліо щось, що кардинально відрізняє його від них. Аліса вмивалася, приводила себе до ладу, постійно міркуючи, в чому ж його кардинальна відмінність. І, зрештою, знайшла-таки підходяще слово. Він глибокий…

Він глибокий, а вона ще не дослідила всі його глибини. Еге, чи так сильно їй хочеться негайно зникнути звідси?

Збадьорена водними процедурами, Аліса відчула готовність вирушити до короля. Насамперед хотілося дізнатися, чи вдалося спіймати зрадника. А далі все за планом — сніданок та швидкі збори в дорогу.

Аліса підійшла до дверей, відчинила їх, але вийти в коридор не змогла — їй перегородили шлях двоє гвардійців.

— Ваша величносте, в цілях безпеки вам краще залишатися у ваших покоях.

Що ще за новина?

— Зрадника так поки що й не затримано? — припустила Аліса.

Жодної іншої причини не давати їй вийти з кімнати вона не бачила.

— Затримано, моя королево, — відзвітував Костильйо.

— Тоді в чому справа?

— Наказ короля, — пояснив він. — Діємо за протоколом номер один.

Для Аліси номери протоколів ні про що не говорили. Вона ще не мала нагоди вивчити документи щодо правил безпеки.

— Добре. Тоді запросіть у мої покої його величність.

— Короля немає в замку.

У Аліси в грудях похололо від здогаду.

— А де він?

— Його величність просив передати вам ось це, — Костильйо простягнув їй конверт і зачинив двері її покоїв, наче вона тут полонянка.

Недобре передчуття посилилося. Невже Еміліо подався за нарцисом без Аліси? Не хотів, щоб вона зірвала квітку і зникла звідси? Не хотів її відпускати? Вирішив залишити тут силою? Ні, цього не може бути. Він не міг її зрадити.

Вона розгорнула листа і почала читати.

Моя дорога Алісо,

я знаю, що мої дії викличуть у тебе обурення, але я не мав права вчинити інакше.

Я подався за нарцисом у супроводі трьох надійних людей. Вибач, але тебе взяти з собою не міг. Ти занадто дорога для мене, щоб наражати на такий ризик.

У Аліси ком став поперек горла. Її найгірші підозри виправдалися. Це зрада. Як Еміліо міг так з нею вчинити? Позбавити її можливості повернутися додому. Вона має право сама приймати рішення, ризикувати чи ні, але він все вирішив за неї.

Подорож проклятим островом таїть у собі смертельну небезпеку. Дістатися нарцисів не виходило майже ні в кого. Більше того, я маю побоювання, що на острові знаходяться вороги корони, які не пропустять нагоди скористатися ситуацією і поквитатися з королівським подружжям. Я не маю права підставляти під удар одночасно і себе, і тебе.

Головне правило безпеки, протокол номер один, говорить, що якщо одна з королівських осіб наражається на смертельну небезпеку, друга повинна бути взята під посилену охорону. Не можна залишити королівство без правителя. Якщо зі мною щось станеться, відповідальність за трон ляже на тебе.

Я наказав гвардійцям не зводити з тебе очей. Вони не дозволять тобі вийти з замку, тому прошу, кохана, залиш спроби пуститися за мною слідом.

Кохана? Та його підла величність нічого не знає про кохання! Коханих не роблять бранцями, не садять під варту, не замикають у замку — їм дають право вибору! А їй не дали. І вона ще вважала його глибоким? Та він пласке примітивне створіння з печерним світоглядом. Не схотів відпустити додому і просто замкнув.

У пам'яті виринали картини, як учора вони планували операцію, обговорювали деталі спільної вилазки. Виходить, уже тоді він знав, що не візьме Алісу з собою, вже тоді був нещирим, прикидався і брехав. А вона вважала його другом. І навіть більше ніж другом. Вона хотіла подарувати йому ніч. Наївна дурепа! Вона навіть сумніватися почала, чи не варто залишитися тут із ним. Чи не подарувати йому ціле життя... Але тепер спали шори. Аліса хотіла додому, як ніколи. Геть звідси, з цього місця, де на її думку не збираються зважати, де зраду називають турботою. Аліса обов'язково придумає спосіб, як дістатися нарцисів, і зникне з цього світу назавжди!

Вона сіла в крісло і замислилася: як діяти? Перевербувати гвардійців на свій бік не вдасться. Вони нізащо не порушать наказ короля. Здолати їх силою також навряд чи вдасться. З одним вона, мабуть, упоралася б, може, й з двома. Але король чудово знає про її "магію" дзюдо і, напевно, все передбачив. Там, у коридорі, чергує щонайменше шість осіб. Двоє біля самих дверей, решта трохи віддалік. Єдине, на що можна розраховувати, це хитрість.

А ще щоб виробити план втечі, Алісі потрібні були помічники. Насамперед Піполо. Він напевно все знає: скільки й де гвардійців, які входи-виходи вони охороняють, як прослизнути повз них непоміченою. Ось тільки покликати блазня за допомогою дудочки не вийде — вночі Аліса його оглушила.