Розділ 52. Дещо дивне

Купол даху розсунувся, але мало чим допоміг. Дивитися на небо, звичайно, цікаво, але зараз було не до того. Тому король перемістив підзорну трубу разом із триногою на балкон.

Вони з Алісою по черзі дивилися в окуляр. Спочатку робили це досить безсистемно. Кожен роздивлявся те, що викликало в нього найбільшу цікавість. Однак на такі хаотичні дії вони теж не мали часу.

— Давай зробимо віртуальний тур островом, — запропонувала Аліса. — Треба прочесати кожен куточок, щоб визначити місце, де ростуть чорні нарциси.

— Віртуальний? — перепитав король.

— Так. Дивися, принесемо сюди мапу острова і на ній намічатимемо цілі, а потім роздивлятимемося їх у трубу. Кожну ділянку, яку визнаємо безперспективною, позначимо. Так у нас вийде поступово звузити коло пошуку.

— Мені подобається твій підхід, — похвалив Еміліо. — Але хіба ти вмієш читати мапи? Я збирався покликати на допомогу Жанкарло.

— Жанкарло зараз зайнятий своєю пацієнткою. А я чудово знаюся на мапах. Не сумнівайся, мій королю.

Еміліо посміхнувся.

— Я розглядаю вилазку за квіткою як небезпечну диверсію в тил ворога під час військових дій. Чи знає моя королева, що до знайомства з нею я ніколи не зайнявся б на пару з жінкою розробкою подібної операції?

— Бо це не жіноча справа? — уточнила Аліса, теж усміхаючись.

— Саме так. Але ти щось змінила у мені. Поміняла так сильно, що я не впізнаю себе. Я радий, що ми займемося цим разом. Мене захоплює твій гострий розум, твоя кмітливість і відвага.

Аліса відчула, як до щік приливає жар. І десь у районі грудей теж стало тепло. Це найкращий комплімент, який вона колись чула.

Еміліо зняв зі стіни мапу острова і поклав її на стіл, що стояв на балконі. Кілька хвилин вони мовчки вивчали її. Природний рельєф острова умовно ділив територію на дві частини. Одна — повністю скеляста, друга – рівнинна.

— У скелях нарциси не ростуть, — король провів долонею по області, позначеній на карті темно-коричневим кольором. — Ми можемо одразу виключити з розгляду всю західну частину острова.

— У східній частині під плантації відводилася переважно річкова долина. Отже, нарциси могли зберегтися лише тут, — Аліса вказала на широку смугу, помічену на мапі зеленим кольором.

— З цього місця й почнемо, — король припав до окуляра підзорної труби. — Нині річка висохла. Але її русло подекуди видно. Подивися, — він поступився місцем біля телескопа Алісі.

Так, від річки практично не залишилося і сліду, як і від плантацій. Тепер вони поросли моторошними бур'янами. З незрозумілої причини вздовж висохлого русла річки місцями зустрічалися густі чагарники, але подекуди виднілися й абсолютно лисі ділянки землі.

— Бачу руїни старого маєтку на пагорбі, — коментувала Аліса те, що потрапляло їй у поле зору. — А далі суцільне болото.

— На мапі маєток є, а болота немає, — озвався Еміліо.

— Виходить, місце стало заболоченим вже після того, як острів прокляли.

Усі заболочені місця були позначені як безперспективні. Там жодної рослинності не спостерігалося. Мабуть, вода була отруйною.

Аліса просувалась своїм телескопічним поглядом по колишніх плантаціях далі, коментуючи, що бачить, а Еміліо робив позначки на мапі. Потім, коли в неї втомилися очі, вони помінялися ролями — він сканував місцевість через підзорну трубу, а Аліса картографувала.

За кілька годин кропіткої роботи вдалося суттєво звузити зону пошуку, але все одно радіти поки що не було чому. Величезні простори в різних частинах острова, як і раніше, можна було вважати потенційними місцями зростання чорних нарцисів. Важко й уявити, скільки знадобиться часу, щоб побувати в кожній локації.

Аліса та Еміліо зробили коротку перерву на обід, а потім знову продовжили вивчати місцевість та звіряти її з мапою. Наближалися сутінки, а чіткого маршруту завтрашньої вилазки поки що так і не було намічено. Отже треба було все ж таки приступати до вироблення курсу, тому що відкладати похід за нарцисами на післязавтра було не можна. Післязавтра вже може бути запізно.

В результаті спільних мозкових зусиль на мапі з'явилася зигзагоподібна ламана лінія, яка проходила через усі місця можливого росту нарцисів. Маршрутець вийшов вражаючий. Аліса чудово розуміла, що за один день його не пройти.

Вони сиділи поруч за столом і мовчки дивилися на мапу, старанно прикидаючи, чи не можна десь зрізати. Їм не хотілося розглядати песимістичний сценарій розвитку подій, але виключити його не можна було.

— Еміліо, ти якось дав мені зрозуміти, що не знаєш, у чому саме твій борг. Але може хоча б здогадуєшся? Що станеться, якщо ми все ж таки не встигнемо завтра знайти нарцис? Ти думав про це?

Аліса не вважала, що вона лізе не в свої справи і ставить надто особисте запитання. Сьогоднішній спільний мозковий штурм сильно зблизив їх. У неї було відчуття, що поруч із нею сидить не просто союзник, і навіть не просто друг, а дуже близька людина.

— Не знаю, чого й чекати, — щиро зізнався він. — Мені хотілося б підстрахуватися. Виробити запасний план дій у разі, якщо знайти нарцис не вдасться. Є обґрунтовані побоювання, що в цьому випадку нічого хорошого на мене не чекає. Але я не знаю, до чого готуватися.

Алісу завжди до глибини душі зворушувала його щирість.

— У будь-якому разі я буду поруч. Разом ми щось придумаємо, — оптимістично заявила вона, дивлячись йому в очі. — Я казала тобі, що зникну звідси лише тоді, коли буду абсолютно впевнена, що всі твої проблеми вирішені. Завтра ми знайдемо нарциси. Ти зірвеш квітку і позбавишся магічного боргу, і тоді я теж зірву нарцис, щоб повернутися додому. Але якщо ми не зможемо їх відшукати, я залишуся з тобою і захищатиму тебе, хто б не прийшов до тебе з вимогою заплатити за рахунками. І не кажи, що захищати — не жіноча справа! — про всяк випадок попередила Аліса.

— Нічого більш кричущого я ще не чув, — він нахилився до неї і швидко доторкнувся до її губ. — Чим я заслужив, що мені дісталася за дружину найобурливіша і найчудовіша жінка?