Розділ 50. Чаклунка з котячими очима

Піполо знову зголосився взяти на себе обов'язки чергового на кухні і приготував сніданок. Яєчня з беконом і помідорами була неперевершена, як і вчорашній плов, і блазень стрімко ріс в очах оточуючих і набирав бали до свого авторитету.

Навіть хвора Карла, якій Розабелла віднесла сніданок у ліжко, не відмовилася підкріпитися. Ліки вона теж справно приймала і періодично оглядала себе в дзеркало щоб не пропустити появи бородавок чи витріщених очей. Аліса була впевнена, що Жанкарло сильно перебільшив можливу негативну дію жабиної отрути. Але його педагогічно-психологічний прийом чудово спрацював. Такого слухняного пацієнта, якого він одержав в особі Карли, у нього, мабуть, давно не було.

Аліса раділа, що життя на проклятому острові потроху налагоджується, але водночас пам'ятала, що королівська місія приїхала сюди зовсім не з цікавості. Тому відразу після сніданку прийшла у покої короля і запропонувала йому план дій щодо пошуку чорного нарциса.

— Що, як нам обстежити замок? Десь тут мали зберігатися якісь папери — документи, книги? Нам знадобиться будь-яка інформація про острів, і буде особливим везінням, якщо вдасться відшукати карту.

— Гарний план, — похвалив король.

Щоб заощадити час, вони вирішили розділитися. Еміліо попрямував досліджувати праве крило другого поверху, а Аліса — ліве. Вона була задоволена, що король не відмовляється від допомоги, використовуючи свою коронну фразу "це не жіноча справа". Невже нарешті зрозумів просту істину — як добре мати соратника та союзника, незалежно від того, якої статі цей соратник.

Аліса підійшла до поставленого завдання відповідально та ґрунтовно. Вирішила діяти методично — заглядати у кожне приміщення, доки не натрапить на щось схоже на кабінет чи бібліотеку. Їй пощастило. В кінці коридору вона знайшла кімнату, заставлену стелажами з книгами.

Як і у всіх приміщеннях замку, тут панував безлад. Частина книжок хаотично лежала на підлозі, меблі були розставлені безсистемно, ніби кімнату кілька разів струснули. Втім, не виключено, що на проклятому острові справді бувають землетруси.

Цю тривожну думку Аліса вирішила відкинути, а краще зайнятися вивченням книжок. Хотілося вірити, що серед фоліантів буде щось корисне. Їх тут було не так багато. На справжню бібліотеку кімната не тягнула. Імовірно, це було приміщення для відпочинку, про що свідчили шкіряний диван та крісла. Мабуть, хтось із колишніх мешканців замку любив проводити тут час за читанням якогось пригодницького роману.

Здогад виявився вірним. Аліса погортала кілька книг і переконалася, що це саме романи — художня література. А хотілося б знайти якийсь атлас з картами острова. Може, він тут і є, треба лише пильно переглянути кожну книгу. Легко сказати. Роботи явно не на пару хвилин, але можна покликати на допомогу Піполо або Розабеллу.

Аліса збиралася саме так і вчинити — сходити за помічниками, але її погляд упав на секретер, що притулився між двома стелажами. На його стільниці безладно лежало письмове приладдя, а під стільницею вона помітила невелику висувну шухлядку.

Цікавість змусила підійти перевірити, що зберігається у ящику. Але не так сталося, як гадалося — він був замкнений. Цей факт ще більше підігрів інтерес. Напевно всередині не запасні чорнильниці та пера. Навіщо б тоді було замикати шухляду?

Аліса задумалася, як зламати механізм. Геніальна ідея прийшла в голову майже одразу. А навіщо його ламати? Адже у неї є ключ, який відмикає будь-який замок в замку. Що як чудо-ключу і це завдання під силу?

Вона зняла з шиї артефакт. Варто було піднести його до замкової щілини, як запірний механізм клацнув і шухляда висунулася. Всередині Аліса побачила конверт. Овва! Замок стояв пусткою багато років, виходить і лист лежить тут уже цілу вічність?

Вона роздивилася конверт з усіх боків. На ньому був єдиний напис, який вказував, кому адресований лист:

Його високості принцу Лучіано

Лучіано... Десь це ім'я Аліса вже чула. А чи не згадував його Дрейк, коли розповідав історію острова? Здається, саме з Лучіано все почалося. Він зустрічався з острів'янкою Летицією, але щось у них не склалося. Принц її покинув і поїхав з острова. Вона не перенесла розриву і прокляла це місце, щоб Лучіано та його родичі ніколи більше не змогли сюди повернутися.

І від кого ж наш безсердечний принц, який кинув дівчину, отримав листа? На конверті не було вказане ім'я відправника. І ще одна цікава деталь — сургучна печатка не була пошкоджена. Тобто лист не відкривали. Виходить, послання чомусь так і залишилося не прочитаним.

То, може, настав час його прочитати? Пхати свій ніс у чужі справи недобре. Але в даному випадку ця етична норма не мала жодного сенсу. І відправник, і одержувач уже давно пішли в історію. Аліса не зачепить нічиї почуття, якщо прочитає послання. Вона акуратно відкрила конверт і вийняла аркуш.

Оце дивина — від аркуша йшов цілком відчутний солодкуватий аромат вишневих кісточок. Аліса чула, що в минулому жінки просочували любовні записки парфумами — це було модно. Кавалер, отримавши такого листа, одразу розумів, від кого він. Виходить, Аліса тримає у руках любовне послання? Чи не Летиція автор цього листа?

Аліса почала ковзати по рядках поглядом.

Мій принце,

пишу тобі, щоб зізнатися в дечому. Я збиралася розповісти це під час нашої минулої зустрічі, але не змогла. Проте я не можу таїти всю правду від тебе.

Ти знаєш про мене не все. Я не та, за кого себе видаю. Я належу до стародавнього роду темних магів. Це нас називають чаклунами з котячими очима. Наш рід давно хотів поріднитися з королівським. Батько і старші брати звеліли мені зачарувати тебе. Щоразу перед зустріччю з тобою я випивала спеціальне зілля, щоб приховати чаклунські риси обличчя і стати схожою на просту острів’янку.

Я намагалася тобі сподобатися, обплітала чарами, але трапилося зовсім не те, на що розраховувала — я сама захопилася тобою. До тебе я не знала таких благородних чоловіків, таких ніжних та пристрасних. Вчора ти поцілував мене, і я ніби ожила, прокинулася від сну. Я відчула таке, чого ніколи раніше не відчувала.