Розділ 22. Мінус один

— Агов, хто тут? — Аліса стукнула по скрині, проте ніхто не обізвався.

Але ж голос явно лунав звідти. Якщо всередині людина, вона, боже збав, може задихнутися. Аліса кинулася шукати, чим можна відімкнути скриню. Обшарила крихітну тумбу, але та виявилася порожньою.

Тоді шмигнула за непримітні двері, які, як Аліса здогадувалася, ведуть у санвузол. Той, звичайно, виявився набагато скромнішим, ніж ванна кімната в королівських покоях у палаці — лише гальюн та рукомийник. Потішила чистота, але нічого такого, що могло б допомогти відкрити рундук, в око не впало.

Більше шукати не було де.

Звичайно, Аліса пам'ятала про ключ, що висів у неї на шиї. Вона не сприймала його як предмет, який має щось відмикати, а лише як артефакт-оберіг. Коли Балтасар подарував їй його, то велів носити як кулон і обіцяв, що той захистить від напастей на проклятому острові. Вона дослухалася його поради. Але голос зі скрині говорив саме про цей ключ і про те, що ним можна щось відкрити. То може мова про рундук? Саме він і відмикається цим ключем?

На торці кришки був отвір, що чимось нагадував замкову щілину, але він був настільки маленький, що ключ, подарований жерцем, туди ввійти не міг.

— Агов, ви там живі? — Аліса знову постукала по скрині, але відповіддю їй, як і першого разу, була тиша. — Тримайтеся. Я сходжу по допомогу.

Вона вискочила зі своєї каюти і постукала у сусідню — до короля. Він повинен знати, як відчиняються скрині на його судні.

— Моя королево? — величність відчинив їй двері й глянув із легким подивом.

Одна половина його обличчя була гладко поголена, інша в піні, з чого Аліса зробила висновок, що перервала його гігієнічні процедури. Але сам винен. Хто ж голиться вдень? Вранці не встиг, чи що? Чи у південного красеня щетина росте з такою швидкістю, що треба голитися двічі на день? Аліса чула, що таке буває. Ох, і про що це вона думає? У неї там людина задихається!

— Мені терміново потрібен ключ від моєї скрині.

— Ключ від скрині? Але вони не замикаються на ключ.

— Моя замкнена.

— Дивно. Дозволиш глянути? — король вийшов зі своєї каюти.

Аліса відсторонилася, пропускаючи величність до себе. Він рішуче підійшов до скрині, нахилився і потягнув фігурну металеву пластину, яку Аліса спочатку прийняла за елемент декору, але тепер бачила, що це щось на кшталт клямки.

Пролунало клацання, і кришка скрині сама собою відкинулася — мабуть, під нею була якась пружна. Аліса зазирнула всередину, готова побачити щось надзвичайне — аж до привида, але вміст виявився абсолютно прозаїчним — постільні речі: ковдра, плед і пара чистих комплектів білизни.

А де ж він — той, хто шепотів?

Перебуваючи в стані глибокого здивування, Аліса прослухала інструктаж від короля про те, як відкривати і закривати рундук. Величність потішався на повну силу — розповідав у таких термінах, щоб було зрозуміло справжній білявці. Щось на кшталт: спочатку потягнути ось за цю штучечку, а ось тут натиснути на цю залізячечку.

Аліса навіть не розлютилася. Взагалі-то, вона справді повелася як справжня блондинка — замість того, щоб спокійно вивчити запірний механізм, почала носитися в пошуках ключа. Її сильно збив з пантелику цей голос, що підозріло шепотів — змусив нервувати. А тепер вона не знала, що й думати. Може, їй взагалі почулося? Може, це повз каюту хтось ішов та й бубонів собі щось під ніс? Адже якби в скрині хтось сидів, він не зміг би вибратися назовні сам. Хоча кришка фіксується не замком, а просто клямкою, але зсередини клямку не зрушити.

Кілька секунд вона зважувала, чи варто розповісти королю про те, що їй почувся голос зі скрині, але вирішила, що має розібратися з цим сама. Якщо їй все це просто почулося, то у величності з'явиться ще один привід потішатися над нею, а якщо дійсно є хтось, хто бажає донести якусь інформацію, то ця інформація призначена для Аліси, а не для короля.

— Дякую, — настав час сказати йому слова ввічливості, — вибач, що відволікла від справи, мій королю, — вона подивилася на його недобриту бороду.

— Нічого страшного, моя королево. Я завжди ладен допомогти. Клич мене в будь-який час дня і особливо ночі, — на недобритій фізіономії з'явилася асиметрична нахабна посмішка. — Чим би я не займався, завжди прийду на допомогу. Перерву будь-яку справу, не лише процес гоління, а й, наприклад, приймання ванни.

Він відважив жартівливий уклін і попрямував до дверей. Аліса дивилася йому вслід і аналізувала його останню фразу. Щось у ній її зачепило. Ах так, вона зрозуміла що.

— У тебе в каюті є ванна?

У Аліси ж лише рукомийник.

— Так, моя королево. На кораблі є лише одна каюта з ванною і зайняв її я.

Який "лицарський" вчинок. Вона пропалила тирана спопеляючим поглядом.

— Що тебе розгнівало, моя королево? — анітрохи не засмутився він. — Зауваж, якби ми, як належить подружжю, жили в одній каюті, то ця ванна була б і в твоєму, і в моєму розпорядженні. Але якщо ти наполягала на особистому просторі, каюту з ванною змушений був зайняти я. Тому що займи її ти, я б доступу до ванни не мав, бо ти не дозволяєш мені з'являтись у твоїх покоях. Я ж навпаки буду тільки радий твоїй появі. Можеш користуватися моєю ванною у будь-який час, коли забажаєш.

Яка підступна витончена чоловіча логіка. Який капосний гостинний тиран. Начебто й дорікнути йому ні в чому — і потурбувався про себе, і Алісі ні в чому відмовляти не збирається. Однак вона почувала себе обведеною навколо пальця. Їй тепер, що, справді проситися до нього в гості щоразу, коли захочеться банних процедур?

Спостерігаючи, з яким задоволеним виглядом король іде геть, Алісі довелося визнати, що цей раунд вона програла. Але один раунд — це ще не вся битва.

За три години, як і було заплановано, обидва почти зібралися в кают-компанії за величезним круглим столом. Аліса відчувала неабиякий напад голоду (вранці вона забула поснідати) і подумки навіть похвалила короля за те, що він так завбачливо подбав про обід.