Розділ 8. Фінальний акорд

Аліса фізично відчувала, як напружився король — відчув, що щось не так, запідозрив, що вона підведе. Він, звичайно, тиран і винуватець усіх її бід, але, незважаючи на це, підводити його категорично не хотілося.

Вона послала йому незворушний погляд, мовляв, усе під контролем. І почала гарячково міркувати, як вийти з ситуації. Щодо того, чому вона не розуміє написане на аркуші, вирішила подумати потім, а поки що доведеться імпровізувати.

Виголошувати промову перед публікою — для Аліси не таке вже й страшне завдавння. Вона, між іншим, навчалася на випускному курсі факультету менеджменту та управління персоналом, а практику проходила в рідному університеті у відділі зв'язків із громадськістю.

Король про факультет управління персоналом, певна річ, не знав і покосився на Алісу з якоюсь поблажливою безнадійністю. Ось так на неї косилися деякі індивіди чоловічої статі, коли бачили в ній тупеньку блондинку. І цей погляд остаточно спонукав Алісу на рішучі дії. Вона покаже декому, на що білявки здатні! Це буде зразково-показова промова. Цей виступ величність запам'ятає надовго.

— Дорогі парлеанці, — сказала Аліса, намагаючись, щоб голос звучав спокійно та доброзичливо. — Від щирого серця дякую, що зібралися тут сьогодні, щоб привітати свою королеву.

Вітер підхопив її слова, розніс над площею, і Аліса почула гомін голосів у відповідь.

Гарний початок, але що далі? Вона перебирала в голові промови політиків, які їй доводилося чути, але це було не те — сухі офіційні слова ні про що, які викликають стійке бажання позіхнути від нудьги. Не хотілося наслідувати їхній приклад. Тим більше, що Аліса мала з кого брати приклад.

В університеті їм читали курс риторики. Його вів дуже жвавий та екстравагантний професор Лапченко. Він вчив, як підготувати ідеальний виступ, і любив повторювати: немає кращого прийому, щоб утримати увагу публіки, ніж активне залучення публіки до процесу.

Залучення публіки до процесу — це Аліса може. Вона натхненно продовжила.

— Я знаю, ви чекали цієї зустрічі — ви зібралися тут, щоб почути мене. І я теж чекала. Я тут, щоб почути вас. Мені дуже хотілося б дізнатися, чого ви чекаєте від вашої королеви. Ми завжди сподіваємося на краще з приходом до вищого керівництва нової людини. Чи не так? Я не хотіла б вас розчарувати. Поділіться тим, що для вас важливо.

Площа знову затихла. Ніхто не чекав, що королева ставитиме запитання. Сміливців розпочати з нею діалог не було. Але Аліса бачила, що люди, хай і вкрай вражені, але при цьому дуже заінтриговані.

Чого не скажеш про його величність. Він був змушений зберігати незворушність, але Аліса не могла не помітити, в якому шоці від її промови він перебуває. При цьому він кидав громи і блискавки не в неї, а у свого лікаря, який стояв під балконом у першому ряду — мабуть, зміст тексту на аркуші король не прочитав і вважав, що саме Жанкарло написав ті слова, які Аліса зараз палко вимовляє.

До речі, саме його, лікаря, Аліса і вирішила зробити своєю першою жертвою.

— Вважаю своїм обов'язком королеви особливу увагу приділяти питанням охорони здоров'я. Тому хотіла б знати думку лікарів. Своє питання адресую шановному придворному лікарю Жанкарло. Які сподівання маєте з приходом нової королеви?

Аліса здогадувалася, що особлива акустика площі дозволить кожному почути відповідь лікаря.

Жанкарло слухав виступ Аліси зі все більшим жахом. Він, зрозуміло, знав, що вона не вимовила жодного слова з того, що написано в його шпаргалці. Однак треба віддати лікареві належне, він не розгубився. Більше того, їй навіть здалося, що він з легкою єхидністю підморгнув їй:

— Маю надію, що моя королева вплине на одного мого пацієнта, який не виконує мої розпорядження, незважаючи на те, що його недуга серйозна.

Якого саме пацієнта він мав на увазі? Чи бува не короля? Величність дивився на Жанкарло так, що, мовляв, не важливо, що ми не проводимо страти після полудня, одну кучеряву голову сьогодні точно відрубаю.

— Давайте узагальнимо, — Алісі треба було розрулювати ситуацію. — Я вважаю, найчастіше пацієнти відмовляються від лікування лише тому, що не спроможні його оплатити. Адже так? — вона зверталася вже не до Жанкарло, а до людей на площі.

— Так, — почулося з натовпу кілька голосів, і їм одразу почали вторити інші.

— Отже, нам потрібна державна програма по зниженню цін на зілля та еліксири.

Гул схвальних вигуків прокотився площею. Схоже, Аліса намацала правильну стратегію. Потрібно було закріпити успіх. Вона давно виділила з натовпу жінку у синій сукні, яка стояла в першому ряду. У неї на руках був малюк, а поруч стояли ще двоє старших дітей.

— Мене як королеву турбують також питання освіти. Скажіть, мадре, — звернулася до багатодітної мами Аліса, — ваші діти ходять до школи?

Та першої миті зніяковіла, але тут не прийнято було не відповідати на запитання королеви.

— Лука закінчив три початкові класи. Він у нас тямущий, — сказала вона з нотками гордості, поплескавши старшого сина по голові. — Він уміє вираховувати хід кожної зірки на небі. Хотів стати звіздарем, але коледж астрономії нам не по кишені.

— Виходить, нам потрібна державна програма підтримки обдарованих дітей, — Аліса мило посміхнулася королю.

Вона розуміла, що, можливо, не так легко зробити все те, що вона зараз з легкої руки пообіцяла народу, але нехай середньовічний тиран замислиться над питаннями освіти та медицини, які завжди фінансуються за залишковим принципом.

В його очах вона прочитала щось на кшталт: тебе теж страчу, люба, на пару зі складачем промови. Страшно й подумати, що чекає на Алісу, коли величність зрозуміє, що до складання промови Жанкарло не причетний, а це виключно її самодіяльність.

Однак вона вже увійшла в раж і мала завершити виступ гарним акордом. У її планах було поставити питання якійсь літній дамі і поцікавитися її сподіваннями, бо відомо, що саме люди похилого віку краще за інших жителів країни обізнані щодо основних державних проблем.