Миколаївич

  Я полюбив вересень з університетських часів. В Одесі вересень - теплий місяць. Зранку свіжить легка прохолода. Вечорами менше комарів. А вдень немає тої спеки, яка знущається над людським тілом в липні та серпні. Літо чомусь завжди пролітає непомітно. Воно вимотує, але його якось мало. То вересень - приємний бонус для нуждених. У мене хороші стосунки з вереснем. Важливі етапи в моєму житті починалися саме у вересні. І я тут не про навчання в школі чи університеті. Хоча мені подобалося вчитися. Так подобалося, що тепер сам викладаю. Я про вайб початку. Про піднесений настрій, який з'являється перед чимось новим. Про відчуття свіжого повітря. Про цей запах легкості, з якою все вдається. Часом я сумую за грандіозним натхненням, яке надає початок. Мені не вистачає драйву змін.

  В середині вересня я перейшов на бюджетне лікування в міське відділення гемодіалізу. Те саме, де мене вводили під час хрещенських морозів. Але на мене чекало не сумеречне звалище інтенсивки, а нормальна, добре освітлена зала, розрахована на шістьох пацієнтів. Тепер я міг відвідувати процедури тричі на тиждень, як вимагає медичний протокол. Прощавай, сувора дієта! Прощавай, велік! Прощавай, “Сартус”! Хоч в санаторії було й добре, але дуже дорого. І думати щодня про гроші - нестерпно. Жити з цією думкою впродовж багатьох місяців - деструктивно. Ніяка фізкультура не допоможе. Ніякий вид на море не заспокоює. А тепер - все! Все! Свобода! Ось такий драйв люблю.

  Як і передбачалось, я потрапив на третю зміну, яка офіційно починалась о 20.00. Згодом з'ясувалось, що друга зміна часто затягує наш час. Хтось пізніше прийшов, у когось виникли проблеми - причин вистачало. Одним словом, нас підключали ближче до 21.00. Іноді - ще пізніше. Тож діаліз тривав майже до 1.00 ночі. Я повертався додому пів на другу. Іноді трохи раніше. А деколи взагалі в 2.00. За весь час, що я провів у відділенні, я так і не зміг пристосуватися до такої пізньої пори. До опівночі ще так-сяк тримався. Потім очі закриваються. Нападає дрімота. Такий важкий стан ні спання, ні неспання. Заснути не можеш, бо горить світло, працюють апарати, не сильно гучно, однак їх чути, і вони заважають. До того ж, треба лежати на спині і тримати руку в одному витягнутому положенні. Повернутися я не міг. А в такій позі я не засинаю.

  У нічну зміну з нами майже завжди залишався Миколаївич. Загалом, Андрій Миколаївич. Однак всі називали його тільки по батькові. Це був худорлявий чоловік трохи старше п'ятдесяти, росту нижче середнього. На обличчі втома, як від безсоння. Рухи неквапливо меланхолійні. Він ходив тихо, іноді по-старечому зложивши руки за спиною. Кажу “по-старечому”, тому що помічаю таку ходу тільки у чоловіків старшого віку. Пам'ятаю, мій дід так ходив. За сім місяців, що я не бачив Миколаївича, він трохи змінився. Став ще більш мовчазним. Майже ніколи не посміхався. Після веселого Ігоря Івановича та чуйного Віктора в “Сартусі” я відвик від такого похмурого лікаря. Вовкуватий Миколаївич був вдивовижу. Складалося враження, що у нього щось сталося недобре, що його думки десь далеко. 

  Однак працював Миколаївич дуже добре. Я любив спостерігати за ним. Коли він заходив у залу і починав розпаковувати діалізні магістралі, то мав дещо забудькуватий вигляд. Однак це оманливе враження. Він усе робив чітко, безпомилково, без зайвої метушні і балаканини. Широким махом рук розтягував довгі магістралі. Турнікетом ніколи не користувався. Пережимав руку вище ліктя звичайною медичною перчаткою. Тоді відкривав голку з червоною кришкою. Двома пальцями лівої руки прощупував вену. А правою заганяв голку на всю довжину точно в ціль. Майстерно попадав прямо в середину вени. Відтак брав голку із синьою кришкою і повторював той самий фокус. За весь час Миколаївич лише раз не проколов мою судину з першого разу. Голка пішла в бік. Він одразу відчув це. Сказав: “Ні”. Хоча я нічого не питав в цей момент. Тоді акуратно відтягнув голку і різким рухом спрямував її трохи праворуч. Тепер все було добре. Після проколів він хвацько одчепляв від монітору завчасно заготовлені стрічки пластиру і міцно фіксував голки на руці. Потім брав обидві магістралі і робив з ними крок назад. Розтягнуті магістралі закріплював на апараті і одну за одною вставляв у підготовлені голки. Залишилося задати необхідні параметри очищення, виставити очікувану вагу, натрій і повернути екран до пацієнта. Діалаз почався. На моє традиційне “дякую” Миколаївич зазвичай кивав головою, або відповідав: “Угу”. І йшов до наступного пацієнта. Я засікав час його роботи. В середньому підключення займало 3-4 хвилини. Мало хто працював так швидко. Хіба що Ігор Іванович, коли байки не травив. І Макс.

  Варто сказати, що підключати пацієнта до діалізного апарата - дуже складна і відповідальна робота. Найскладніше - сам прокол вени довгими та товстими голками. Від лікаря вимагається хороша чутливість рук. По-перше, треба намацати вену, правильно оцінити її розташування. По-друге, глибоко і бажано з першого разу встромити голку в судину і повернути її так, щоб вона не торкалася задньої стінки. Інакше забор крови відбуватиметься повільно, ефективність очищення буде низькою. Вена надується, під шкірою утвориться гематома. На наступній процедурі лікарю буде важко протикати гематому, а пацієнту - ще й боляче.

  Саме в цьому Миколаївич був професором. Він колов швидко, глибоко і майже не боляче. До речі, як пізніше з'ясувалося, він колись працював у медичному університеті. Справжнім професором не був, однак обіймав посаду завідувача кафедри.  Спеціалізувався на фармакології. Чому пішов з медіну - я так і не дізнався. Може, його “пішли”?.. Проте не це стало причиною його похмурості. Нещасливе сімейне життя. У нього була дружина і син. Однак дружина йому зраджувала. І він про це знав. Син вчився в середній школі, але батька не шанував. Хоча Миколаївич переписав на нього квартиру. Після цього стосунки з дружиною ще більш ускладнилися. Власне, тому він і брав третю зміну. У нього була можливість переночувати на роботі. Він спав в одній з діалізних зал просто на медичному кріслі. Перед тим пропускав пару раз по сто. Так, був за ним такий грішок. Однак я переконаний, що алкоголь був наслідком, а не причиною його злощасть.