Хрещення

  Існує таке поняття, як “вводний діаліз”. Це коли особу, яка підлягає подальшій безстроковій реанімації, мають поступово підготувати для проведення складної процедури. Треба поставити спеціальний катетер, підключити до діалізного апарата і спостерігати за реакцією організму. Хоча очищення крові почнеться на низькій швидкості, все одно це доволі агресивне втручання в організм. І його реакція не передбачувана. Може бути легке запаморочення, а можуть і ноги віднімати, тиск сильно падати, а цукор - рости. За тиждень-другий організм звикає до великого внутрішнього прання. Тоді пацієнта переводять в основне відділення. Там очищення відбувається інтенсивніше і довше.

  Я потрапив на вводний діаліз прямо на Хрещення. Подумав тоді, що в цьому багато символічного і обнадійливого. Під час хрещенського омивання водою відбувається звільнення людини від ветхої сутності. А мені потрібно було спеціальним водним розчином звільнити кров від шлаків. Вичавити з себе ветху сутність. У ті дні мій стан був такий вже кепський, що тільки і залишалося, що молитися Богу і розпізнавати подібні знаки небес.

  За два дні до Хрещення пішов перший тої зими сніг і сильно похолодало. Була така страшна заметіль, що ми з дружиною два дні просиділи вдома, нікуда не виходили. Я відчутно переживав, намагався налаштуватися. Дружина підбадьорювала, казала, що я відправляюсь на подвиг. Так ми називали процедуру гемодіаліза. Чи відчував я страх? Авжеж, відчував. Передусім, страх перед невідомим. Хтозна як поведе себе організм? Раптом мені стане ще гірше? Або ситуація покращиться, але які у мене перспективи? Як довго це все триватиме? Все життя ходити на цей діаліз? Поїхати ніде не можна, бо не варто пропускати процедури. Постійна жорстка дієта. Суворі обмеження у питті. Тільки пів літра на добу. Так собі майбутнє… Звісно, все це лякало. Крім того, мучала суто матеріальна тема. За діаліз потрібно платити. Я не міг одразу потрапити на державну програму. Спочатку потрібно було проходити процедури в приватній клініці. І тим часом чекати в черзі на бюджетне місце. А коли підійде та черга - ніхто гадки не мав. Як же жити весь цей час? Де брати гроші? Де взагалі працювати, щоб заробляти достатньо для лікування грошей? І чи зможу я працювати? Далі знову лізли в голову запитання про стан організму на діалізі. І так по колу. Від пригнічення - до відчаю. 

  Одна радість - сніг за вікном. Міряв оком сніжинки. Велика, середня, ось ця дуже велика. Сніг покривав землю і стелив білу доріжку, по якій я мав вийти з під'їзду і піти у далеке невідоме. Не стати на цей шлях ти не можеш. Станеш і підеш, і назад вороття не буде. Сьогодні ти ще такий, як і раніше, нічого в тобі не змінилося. А завтра вже натуральний інвалід із зміненою антропологією. Кволий кіборг із трубками, вструмленими в груди. Сьогодні ти ще стоїш на березі озера і дивишься на водну гладь. А завтра з'ясовується, що це не озеро, а Тихий океан й іншого берега не видно. Ти на човні Харона і течія несе тебе тільки вперед, розвернутися назад ти ніколи не зможеш. Тобі весь час хочеться думати, що ти вже десь посередині, що значна частина шляху подолана. Але довкола суцільна вода. Ні попереду, ні позаду нічого не видно. Може, ти вже близько і завтра побачиш берег, на який можна зійти. А може цього не станеться ні завтра, ні післязавтра, ні за тиждень, ні за місяць… Так, а коли ж?! О, малий, ти не на круїзному кораблі. У твоїй каюті не висить розклад руху. Ти не можеш розрахувати, якого числа в якій порт ти прибудеш, які пейзажи знимкуватимеш. Про кінцеву зупинку тобі також нічого не скажуть. Ну а хто володіє такою інформацією? А, стривай… То, може, білий сніг - це знак? Чистий білий сніг на Хрещення - гарний знак перед початком діалізу? 

  Перша процедура почалася з встановлення катетера. Ставили на груді праворуч, щоб можна було завести трубку прямо в серце. Цю мікро операцію робили два лікаря. Один постарше, Миколаївич. Інший трохи молодший, проте більш досвідчений. Ігор Іванович. Миколаївич працював у відділенні гемодіалізу відносно недавно, через те Ігор Іванович підказував йому дещо. Хоча Миколаївич і так все робив впевнено, чітко і мовчки. Натомість Ігор Іванович весь час щось казав, посміхався, жартував. Він якось одночасно звертався до Миколаївича і до мене. Підбадьорював. Нічого, казав, все добре, не переживай, почистим тебе, будеш як нова копійка, добре, що сам на своїх ногах до нас прийшов, іноді до нас поступають вже на ношах, мало не в комі. Ну а ти, тобто я, ще огого! Нічого собі я опинився в компанії, подумав тоді. Серед таких немічних людей… Але загалом слова Ігоря Івановича на мене позитивно подіяли. Мене це заспокоїло, надихнуло. Гаразд, не все так погано. Люди же якось живуть на тому діалізі. Ну то й я буду. А куди подітися? Я ж ще живий! Так одного разу пожартувала моя дружина. Контекст був інший, але вийшла така дотепна фраза. З тих пір “я ж ще живий!” стало одним з наших численних сімейних мемів.

  Установка катетера тривала недовго. Мені зробили знеболювальне, тож я нічого не відчув. Я не міг бачити всю операцію. Щоб не заважала, лікарі повернули мою голову ліворуч. Тож я нічого не міг бачити. Однак коли катетер приєднували до магістралей діалізного апарата, я не зводив очей, слідкував за кожним рухом. По-перше, було цікаво. По-друге, не кожного дня на себе можна подивитися збоку. Під час процедури тебе і тут і там показують! Ось тут на ліжку ти, яким ти себе звик бачити в дзеркалі. А ось там в апараті також ти. Це ж твоя кров. Значить, це ти. Одночасно в двух станах, статичному та динамічному. Тут лежиш, а там обертаєшся. Роздвоєння особистості без всякої психології. Ні тобі Фройда, ні Юнга. Проста медична процедура. 

  Ні, ну не проста. Дуже складна і відносно нова. На стендах одеської обласної лікарні можна прочитати, що в нашому місті вперше процедуру гемодіаліза провели в 80-х роках минулого століття. Я тоді ходив у початкову школу. А моя дружина тільки народилася. І ось у ті дні вже когось рятували від ниркової недостатності. Цікаво, як ті перші пацієнти? Ще живі? От би з ними поговорити! Так, багато з тих пір води утекло. Утім, як подивитися. Для медичних спостережень, може, і не багато. Принаймні, згодом лікарі часто говорили мені, що діаліз ще не до кінця досліджений, стан організму діалізного пацієнта багато в чому непрогнозований.