З чого почати?

  Із самого початку я вирішив для себе, що остаточно допрацюю та надрукую ці спогади лише у тому випадку, якщо мені зроблять пересадку нирки, донор добре приживеться і я почуватиму себе краще. Адже тільки тоді на мою історію можна буде глянути як на таку, яка завершилася більш-менш благополучно. А мені, людині, яка стояла на порозі смерті, однак так і не переступила цей поріг, буде цікаво розповісти про свої враження, адекватно осмислити їх. Я вважав, що якщо зможу побачити свою хворобу між двома крайніми точками, початком та кінцем, то збагну усі переживання повною мірою, надам точну характеристику кожному окремому стану і відчуттю. А відтак зрозумію, чому події складалися саме так, а не інакше, яка емоція виявилася найтяжчою, які думки - правильними, а які - хибними. Адже подія, яка вже сталася, дозволяє краще оцінити весь попередній шлях до дрібних деталей. А подія, яка ще триває, тримає в напрузі, готує до певної розв’язки, поки що зовсім не відомої. Очікування невідомого - загалом дуже важкий стан. Тут знаходиться місце і надії, і страху, і мріям, і відчаю. У мене переважали сумні настрої. Невідоме майбутнє ставить забагато складних питань без відповідей: “як довго я протримаюсь на діалізі?”, “скільки чекати на бюджетне місце в стаціонарі?”, “що зрештою зі мною стане, одужаю чи ні?”. Кожного дня чекаєш на ці відповіді, мучишся. Вже не стільки від хвороби, скільки від невідомості. Передавати свій стан у такий момент, може, і чесно, але якось не точно. Немає повноти картини. Раптом наступного дня відкриються нові обставини протікання хвороби і настрій ще більш погіршиться. Або трохи покращиться. Одним словом, я хотів пережити хворобу до кінця. “Пережити” - ключове тут слово. Себто пересилити, здолати, виявитися стійкішим за хворобу, протриматися на один день довше, ніж вона. А тоді озирнутися назад і переказати те, що з позиції часу видається незабутнім та найважливішим.
  Тож з чого почати? Мабуть, почну з того моменту, коли я дізнався про свій діагноз.