З чого почати?

  Із самого початку я вирішив для себе, що остаточно допрацюю та надрукую ці спогади лише у тому випадку, якщо мені зроблять пересадку нирки, донор добре приживеться і я почуватиму себе краще. Адже тільки тоді на мою історію можна буде глянути як на таку, яка завершилася більш-менш благополучно. А мені, людині, яка стояла на порозі смерті, однак так і не переступила цей поріг, буде цікаво розповісти про свої враження, адекватно осмислити їх. Я вважав, що якщо зможу побачити свою хворобу між двома крайніми точками, початком та кінцем, то збагну усі переживання повною мірою, надам точну характеристику кожному окремому стану і відчуттю. А відтак зрозумію, чому події складалися саме так, а не інакше, яка емоція виявилася найтяжчою, які думки – правильними, а які –хибними. Адже подія, яка вже сталася, дозволяє краще оцінити весь попередній шлях до дрібних деталей. А подія, яка ще триває, тримає в напрузі, готує до певної розв’язки, поки що зовсім не відомої. Очікування невідомого – загалом дуже важкий стан. Тут знаходиться місце і надії, і страху, і мріям, і відчаю. У мене переважали сумні настрої. Невідоме майбутнє ставить забагато складних питань без відповідей: “як довго я протримаюсь на діалізі?”, “скільки чекати на бюджетне місце в стаціонарі?”, “що зрештою зі мною стане, одужаю чи ні?”. Кожного дня чекаєш на ці відповіді, мучишся. Вже не стільки від хвороби, скільки від невідомості. Передавати свій стан у такий момент, може, і чесно, але якось не точно. Немає повноти картини. Раптом наступного дня відкриються нові обставини протікання хвороби і настрій ще більш погіршиться. Або трохи покращиться. Одним словом, я хотів пережити хворобу до кінця. “Пережити” – ключове тут слово. Себто пересилити, здолати, виявитися стійкішим, протриматися на один день довше, ніж хвороба. А тоді озирнутися назад і переказати те, що з позиції часу видається незабутнім та найважливішим.

  Тож з чого почати? Мабуть, почну зі свого діагнозу. Він має таку загадкову назву – гломерулонефрит. Таке враження, що це пароль від аккаунту, який ніхто не зможе зламати. Людською мовою це означає ниркова недостатність. Хвороба нирок, яка призводить до їх повного висихання. Нирки перестають виконувати свою функцію очищення крові від шлаків. І якщо ніяк не втрутитись у цей біологічний процес, людина помре від отруєння шкідливими речовинами в організмі. 

  Не буду казати, що зовсім випадково дізнався про кепські справи зі своїми нирками. Якийсь час мене переслідували головні болі. Не варто ігнорувати головний біль! Ніколи! Це дурня, що раз голова болить, то вона є. Голова сигналізує, що щось не в порядку і треба мерщій з'ясовувати, що саме не так. Тож після чергового виклику швидкої, яка констатувала тиск на рівні 200, я пішов до терапевта. Перші ж аналізи показали, що нирки функціонують менше, ніж на 50%. Подальше обстеження проходив вже в лікарні. Там все підтвердилось. Я намагався зрозуміти, що це все означає і що мені робити. Три різні лікарки окреслили мою перспективу.

– Ваші ниркові проби перевищено вдвічі, – пояснювала терапевт у районній поліклініці. – Якщо вони виростуть ще на стільки ж, то за протоколом вас мають підключити до апарату “штучної нирки”.

– Це що таке? – я з цим ніколи не стикався, тому й запитав.

– Краще вам цього не знати! Краще вжити потрібних заходів зараз.

  У поліклініці при лікарні нефролог була більш відвертою:

– Ситуація вже незворотня. Нирки – не печінка. Вони не відновлюються. Тож тепер вони тільки зменшуватимуться у розмірах і згодом повністю втратять свою функцію. 

– Тоді мені буде потрібна штучна нирка? – продемонстрував я свою обізнаність.

– Так, з часом буде потрібна.

    Безпосередньо у лікарні я почув таке:

– Готуйтеся. У вас має бути достатня фінансова подушка, щоб вистачило на якийсь час.

– Вистачило на що? – я робив вигляд, що не до кінця розумію предмет розмови.

– На процедуру гемодіалізу, мій дорогий. Люди не відразу потрапляють на бюджетне лікування. Спочатку за це доведеться платити.

– Дорого? – мене це сильно непокоїло.

– Дорого. Через те готуйтеся, збирайте гроші, – чесно відповіла моя лікарка.

– Мені не уникнути цього?

– Не уникнути. Нікому не вірте, якщо скажуть зворотне. Ні по яким знахарям не ходіть, ніяку гомеопатію не приймате. Не витрачайте дарма час і гроші!

– Весело, – тихо вимовив я.

– На діалізі люди теж живуть. Нічого не поробиш, – лікарка була спокійна, це була її робота – готувати хворих до передбачуваного майбутнього. 

  Так у неповні тридцять п'ять років я отримав чіткий план на подальше життя. Пільнувати нирки скільки є сил і здоров'я. Збирати гроші. Морально готуватися до діалізу. Процедура гемодіалізу, тобто очищення крові – це й є штучна нирка. Оскільки власні не працюють, людину підключають до спеціального апарату, в якому фільтрується кров. З вени кров поступає в діалізний апарат по спеціальним магістралям, схожим на крапельницю. Там кров проходить через щільний фільтр, що має мембрану, як в люських нирках. Відтак кров повертається назад у вену. Сама процедура триває близько чотирьох годин. За цей час шлаки повинні зменшитися в 3-3.5 рази, фактично повернутися до прийнятних показників. Однак за пару днів організм набирає нові шлаки. Тож процедура діалізу регулярна. Очищення потрібно робити два-три рази на тиждень. І це пожиттєва історія. Правда, є альтернатива. Пересадка нирки. Та мені це здавалося чимось таким далеким і нездійсненим, що я особливо про це й не думав, ніяких картин собі не малював і серце мріями не полонив. Я розумів, що чим довше я протягну на своїх нирках, тим краще. Адже діаліз – у певному сенсі в'язниця. Люди проводять на процедурі значну частину свого життя, не можуть нікуди поїхати довше, ніж на два дні, сидять на жорсткій дієті, яка обмежує їх не лише в їжі, але й у питті. До того ж, невідомо як поводитиме себе організм. У лікарні я чув багато різних історій про перебування на діалізі і жодна не надихнула мене. Навпаки, я був наляканий. Мені здавалось, що як тільки я потраплю на діаліз, моє життя закінчиться. Не буквально, але сильно схоже на це.