Розділ двадцятий. Дідусь поганого не порадить

О Боже! Як давно я стільки не спала! Востаннє мій сон тривав понад десять годин, коли мені було років десь п'ятнадцять-шістнадцять. Навіть після сесії не могла стільки проспати!

Це виходить, що годині о шостій я заснула, а о першій годині дня прокинулася. Нічого собі!

Але зате як тепер добре і настрій прекрасний (сподіваюся він не зіпсується і емоційних гойдалок, які були вчора, теж не буде). Ой! Навіть сніданок стоїть на трюмо. Просто розкішно, так би всіх розцілувала.

– Ой, які ароматні булочки! А це... Молоко! Давно його не пила, – поплескала себе по щоках від надлишку почуттів. – І бутерброди. З ковбаскою та сиром! Смачність! А це… це кавун! Навіть без кісточок.

Забравши тацю, почала насолоджуватися повноцінним прийомом їжі на ліжку, як завжди і мріяла. Намагалася запам'ятати кожну мить, хотілося взагалі зупинити час, щоб завжди залишатися такою щасливою як зараз.

Спасибі невідомому, який мене переодягнув у такий зручний для сну одяг. Шкода, що не можна в цьому ходити весь день, аж надто відверта нічна сорочка.

З тугою дивлячись на одяг, що сподобалася, поплелася до шафи, щоб знайти у що переодягнутися… Я говорила «з тугою»? Відбій тривоги! Та тут таке прикольне вбрання, що я прямо не можу. Хочу щось вільне... Відмінно! Ось воно, та сама сукня моєї сьогоднішньої мрії.

Легка блакитна тканина одразу привернула мою увагу, відсутність лінії поясу давала відчуття легкості, рюшки пробуджували завзятість та грайливість, тонкі бретелі забезпечать відсутність скутості у плечах… Це ідеальна сукня!

Ні, верхня частина волосся мені заважає. Так не піде: розчесала волосся, взяла передні пасма, скрутила в джгутики і позаду з'єднала, сплівши їх у риб'ячий хвіст. Вуаля! Мені нічого не заважає, тому можу шаленіти, скільки душі завгодно. Головне – не перестаратися.

Хах! Пригадую, як тітонька Кьяра допомагала мені одягнути схожу сукню, перед цим застав нас з Корненням у досить бентежних обставинах.

– Мила, я тут кілька вбрань на виб... – пролунало з-за дверей.

Я стою, червонію, а деякі нахаби продовжують займатися тим, чим займалися. Непорядок! Тіло моє, а чіпає його, та ще й без дозволу, він.

Тільки я збиралася вдарити ці непорядні загребущі руки, як моє зап'ястя схопили і потягли на себе. І потягнув навіть не Корнелій!

– Вибачте, Ваша Високосте, але не могли б Ви покинути приміщення. Моїй дорогій племінниці треба одягнути більш відповідний одяг, тим більше для розмови з Вами, – тиснула на прем'єр-міністра тітонька. До того ж, дужче, ніж цей чоловік тисне на мене.

Тоді вона мене не лаяла, не засуджувала, не дорікала, а лише сказала, що якщо щось трапиться, вона мене захистить.

Дякую тобі велике, дорога прабабусе, що звела мене з цією прекрасною жінкою. К’яра стала для мене як друга мати. Не скажу, що не сумую за мамою та Наталкою, але завдяки тітоньці, дівчаткам і Кону туга не з'їдає мене зсередини.

До речі, мені вже тоді подобалася увага Корнелія, його дотик, ніжні руки, смарагдові очі, пристрасні губи… Так, стоп! Я зараз вагітна жінка, яка незабаром стану мамою, тож нема чого думати про всякі... непотребства! Але… з іншого боку, це нормально. Гормони, потреби та таке інше… І взагалі, треба буде Кора порадувати.

Я вже уявляю цю розмову:

– Вітання! Ти ж мене пам'ятаєш? Так-так, та сама ненормальна, з якою ти в бібліотеці… Ну, ти зрозумів! Так от: у мене того дня була овуляція, а ми контрацептиви не використовували, тож вітаю, татку!

Хоча ні, так не піде. Це некрасиво та вульгарно. Є безліч способів розповісти партнеру про вагітність!

"А ти хоч один пам'ятаєш?" – запитала Пам'ять, і так знаючи відповідь. На жаль, негативну.

– Так! Я ж так і не мала лікаря! Потрібно виправити, бо вагітність – справа серйозна. Її треба вести нормально, регулярно бути на оглядах.

– Ти маєш рацію, Мілано, – погодився зі мною прадід.

– Я завжди права, – кивнула і… – Хвилинку! Як… Як ти тут опинився?

– Дуня не з тобою?

– Н-ні.

– Тоді почекаємо її разом.

– Вона має прийти?

– Ага. Але що ми все про неї та про неї. Як ти? Як життя? Як дитина?

– Та начебто нормально, тільки гормони пустують через що настрій швидко змінюється.

– О! Пригадую часи, коли твоя прабабуся вперше вагітною була. Тоді всі плакали: і вона, і я, і всі слуги. Під гарячу руку потрапили навіть деякі скарбниці.

– Казнокради?

– Уявляєш, Дуня була в такому настрої, що їй хотілося все по багато разів перевірити. Ці ідіоти були настільки необережними, що вирішили ризикнути. Як підсумок: вони плакали, благаючи про прощення, а коли моя дорога наситила своє его, їхні голови відокремилися від тіла.

– Жах.

– О! Це ще нормально! Була справа…

– Діду, а давай без кривавих історій, бо мене вирве.

– Токсикоз?

– Ні, від історій про розчленування.

– Ой, годі тобі.

– Я серйозно. Краще розкажи, чому бабуся має прийти.

– Чому для нашого приходу обов'язково має бути причина? І не дивись на мене так! Ну, що ти дивишся на мене з такою підозрою? Гаразд, гаразд, вона не прийде.

– Тоді навіщо ти тут?

– Поговорити.

– І про що ж? Впевнена, що не про вагітність бабусі.

– Але про неї саму.

– Вона ще щось зробила?

–Що? Ні, нічого такого. Просто… Не гнівайся на неї за її вчинки. Так, вона помилилася, але ... Вона була, є і буде твоєю прабабусею.

– Я знаю про це.

– Як одного разу я пробачив їй її сумніви, так і ти вибач.

– За те, що вона використовувала мене як інструмент для виправлення помилок?

– Так, вона наробила діл, але ніде ти не знайдеш жінки, що любила б своїх дітей так само як Дуня.

– Із цим я б посперечалася. Не можна порівнювати рівні кохання мам та бабусь до дітей та онуків.

– І врешті-решт, вона тебе дуже любить. Вибач її, відпусти всі помилки. Я вірю, що твоєї доброти вистачить на це. Так, це складно, але…