Глава 3.

Щоб виправити незручну тишу, що запанувала між нами, тато кілька хвилин сидів над документами, роблячи позначки.

Я не заважав, терпляче очікуючи, доки королю нашої імперії, заманеться звернути увагу на спадкоємця.

Несподівано батько повернувся до теми, яку ми обговорювали не раз.

-  Вадиме, я вважаю, що тобі потрібна дружина. Годі гуляти, тобі майже тридцять.

-  Тату, я вже казав не раз. Я вибираю.

-  Ти вже навибирав, - непривітно сказав батько, - як бачиш, результату практично ніякого.

-  Я не хочу, поспішати. Бажаю знайти єдину, як…

Запнувся, бо трохи не ляпнув «як було у вас з мамою». З того дня, як у домі з’явилася Інес, подібна фраза стала недоречною.

-  Не виходить у тебе, - сказав тато, - це вже зрозуміло. Доведеться підключитися до процесу пошуків.

-  Як саме?

-  Коли сам не здатен знайти гідну наречену, то це зроблю я.

-  Сподіваюся, це жарт.

-  Такими речами не жартують. У мене достатньо можливостей для цього. Знаю те, чого гне знаєш ти. Спілкуюся з гідними родинами, де підростають вродливі дочки та багаті спадкоємиці. Вже на приміті кілька дівчат, освічених, вихованих, закоханих у тебе, між іншим.

«Краще б за себе потурбувався, а не побіг тоді за тією королевою краси», - з досадою подумав я.

-  Потім ще подякуєш мені, - сказав тато.

Я вкотре промовчав. Не вірив, що з цього вийде щось путнє. Та нехай. Якщо татові немає більше чим зайнятися, як влаштовувати особисте життя дорослого сина, не стану заважати.

На щастя, у цей момент, батько перевів розмову на іншу тему.

-  Є ще одна справа, синку.

-  Кажи.

-  Варто організувати фотосесію для тебе.

-  Навіщо? – здивувався я, - ти ж знаєш, не люблю фотографуватися.

-  Даремно. З твоєю зовнішністю це неприпустимо. Але не об тім мова. Потрібна портретна зйомка. Зроби кілька світлин у діловому образі, також у повсякденному.

-  Та навіщо це потрібно?

-  Ми отримали нові партії діамантів, тепер потрібно організувати рекламну кампанію. Колекція дорога та ексклюзивна. Варто вибрати обличчя, яке споживачі зуміють асоціювати з брендом.

Надувшись, відкинуся на спинку крісла. Демонстративно схрестив руки на грудях.

-  Знову мені це робити?

-  Чому ні? Виглядає на фото, як картинка.

-  Знаю. Але у нас є професійні моделі.

-  Синку не будь впертим. Ти – Демидов. Побачивши тебе, жінки різного віку, з вереском побіжать купувати діаманти. Не позбавляй їх можливості милуватися тобою і мріяти про того, кого ніколи не отримають.

Я про це все знаю. Надмірною скромністю не страждаю, прекрасно розумію, що зовнішність у мене приваблива.

Зріст високий, статура спортивна. Волосся густе і темне, риси обличчя виразні та правильно. Вже не один раз брав участь у рекламних зйомках компанії, навіть кілька разів виходив як модель, щоб презентувати нові прикраси для чоловіків.

Я вмів вести себе перед камерою, але ніколи не отримував від цього задоволення.

-  Добре, - неохоче відказав я, - коли потрібно для роботи, куди подітися?

-  Чудово. Це те, що я волів почути від тебе.

Батько дістав з шухляди столу невелику картку і поклав переді мною.

-  Це візитівка фотографа. Помічники знайшли у мережі. У дівчини солідне портфоліо, я переглянув і залишився задоволеним.

Взявши візитівку, поглянув. На ній надруковано: Емілія Зарицька. Ще номер телефону та посилання на сайт.

-  Емілія? - перепитав без особливого ентузіазму.

-  Так. Молода і дуже талановита. Судячи з робіт, свою справу знає. Портрети виходять особливо добре.

Знизавши плечами, поклав візитівку до внутрішньої кишені піджака.

-  Зателефонуй або напиши вже завтра, - наполягав батько, - домовся з датою і часом. Усі витрати візьме на себе компанія. Якщо знадобиться допомога…

-  Не знадобиться, - сказав я, - якось сам впораюся. Це тягнутися на інший бік міста до тієї студії.

-   Нічого. На машині швидко доїдеш. Будь-ласка, синку, не тягни з цим. Постався серйозно.

-   Тату, все буде зроблено кращим чином.

Батько поглянув на мене своїм звичайним іронічним поглядом, який я витримав. Хоча б тому, що давно до нього звик.

Це Луїза завжди губилася та червоніла. Інколи навіть сльози на очах виступали. Сестрі щоразу здавалося, що не вгодила батькові.

Задумавшись про майбутню фотосесію та незнайому дівчину, яка має мене фотографувати, хотів вже попрощатися і піти.

Аж тут двері кабінету батька розчинилися. До приміщення впорхнула Інес, повіявши тонкими пахощами.