30.3. Продовження

Що відбувається?

Ми увійшли в будинок, пройшли вітальню і Деміан штовхнув двері у першу ж кімнату.

- Це спальня Сільвії, - засміялася я.

Принц швидко зачинив двері, а з наступною кімнатою вгадав повністю, затягнув мене туди і не почув заперечень. Побачивши ліжко, підвів до нього і посадив, натиснувши на плечі.

- Ах, так ось що ти задумав... - протягнула я і серце моє забилося частіше.

Він легко опустив мене на спину, після чого плавно схилився, опершись руками на ліжко по обидва боки від моєї голови, від чого матрац прогнувся під вагою його тіла, і хрипко вимовив прямо в губи:

- Радий, що ти мене розумієш.

І поцілував.

Від цієї хрипоти, гарячого подиху, відчуття важкого й сильного тіла наді мною, від запаморочливих неквапливих поцілунків, солодке тремтіння прокотилося по шкірі, запалюючи кров.

Потім Деміан відсторонився, дивлячись на мене лагідно та з передчуттям більшого.

- І що ж ти будеш робити? - я невинно затріпотіла віями.

Нехай скаже...

- Хочу тебе, - прошепотів він, і на його губах з'явилася загадкова усмішка, а очі так порочно заблищали, що можна було збожеволіти від одного тільки погляду.

Мене кинуло в жар і я мимоволі почала дихати частіше.

Деміан уважно спостерігав за моїм лицем, і мені як порядній дівчині не варто було б радіти таким заявам, розпливатися в усмішці й дорікати:

- Одразу б так!

Ці слова подіяли на принца як сигнал, що відпустив натягнуту тятиву лука. Він пристрастно поцілував мене, по ходу витягуючи з мого волосся заколку та шпильки й кидаючи їх, не дивлячись на підлогу, знову повертався до поцілунків і знову відсторонювався, коли в долоні впивалася забута шпилька. А коли моє довге волосся вільно розсипалося по покривалу, задоволено пропустив його крізь пальці, як скнара із казки пропускає золоті монети над скринею зі скарбами.

Потім почав томно і ніжно цілувати мою шию та спускався все нижче, від чого я схлипувала й вигиналася, стискаючи його плечі.

Дійшовши до краю корсажа, Деміан легко підняв мене, від чого голова моя закружилася, та розвернув спиною до себе. І почав розпускати шнурівку, але вона була так туго затягнута, що подумалося - роздягати мене він буде цілу вічність. Я нетерпляче зітхнула, й немов у відповідь на це він із силою потягнув краї в боки, тканина піддалася його наполегливим пальцям, шнурівка розпустилася, і принц стягнув корсаж через мою голову, не переймаючись подальшим розв'язанням, і жбурнув його кудись вбік.

Далі ми примудрялися роздягатися, знімаючи з мене та з нього одяг, не припиняючи цілуватися і пестити одне одного. Кожна знята з мене і принца річ супроводжувалася поцілунком та сміхом, немов нагородою за це жахливе зволікання. Це більше було схоже на веселе божевілля, голова йшла обертом, а кров кипіла.

Так було рівно до того моменту, поки я не залишилася в одних трусиках, а Деміан почав стягувати з себе штани. Я раптом гостро відчула, що залишилася оголеною, і мені стало так ніяково, що я сором'язливо підтягнула коліна до грудей, обійняла їх руками і підняла погляд на принца.

Він був голий.

Весь.

Повністю.

Категорично!

Я зковтнула.

Ніколи раніше я не бачила повністю голого чоловіка. Я відчайдушно червоніла, а цікавість змінилася пекучим соромом. Руки самі піднялися до мого обличчя і закрили його.

- Що сталося? - зі сміхом запитав Деміан.

- Я не можу на це дивитися! - схвильовано вигукнула я, не сміючи навіть глянути на нього, так мені було ніяково.

Він розсміявся:

- Добре, не дивись...

Я ж не знаходила в цій ситуації нічого смішного. Так само сидячи із заплющеними очима, для більшої надійності прикритими долонями, я відчула, як він підійшов впритул. Абсолютно голий! Я здригнулася всім тілом та відсунулася вбік.

- Бель, не бійся, - сказав Деміан уже серйозно, і спокійно вимовив, - Дай руку.

Я розплющила очі, опустила долоні, оповивши ними коліна і заперечно замотала головою, намагаючись не дивитися на нього.

Він знову розсміявся та опустився переді мною на коліна. Навіть сльози заблищали на його очах, і він пробурмотів про себе:

- Ось тому я не зв'язувався з незайманими...

Я ображено вимовила:

- То й не треба починати!

І заметалася поглядом по кімнаті у пошуках одягу. Тікати! А там розберемося!

Я здається передумала... Усе, звісно, було добре, навіть чудово, але рівно до моменту з повним оголенням... Я до такого не готова!

- І не треба нікуди тікати, - смішливо вимовив Деміан.

Він що, думки мої читає?

Я заполошно подивилася на нього.

І теплі чоловічі долоні ласкаво, заспокоюючи, погладили мої плечі.