Глава 29.1. Дуже важливі справи

Мої речі знову запакували у скрині та перевезли на корабель, а наступного дня після обіду ми попрощалися з королем. З Деміаном побачитися не вдалося, оскільки, за словами Альберта, він ще зранку поїхав за важливим дорученням і не встиг повернутися до нашого відплиття.

Після вчорашньої розмови я встигла заспокоїтись, і сподівалася поговорити з ним на холодну голову та без зайвих емоцій. Але, схоже, майбутній спадкоємець еланського престолу був сильно ображений моєю відмовою, раз не зійшов до такого банального та світського прояву вічливості як прощання з дорогими гостями.

Цей його вчинок не тільки знову розізлив мене, але й надав сил, тому на борт корабля я заходила з високо піднятою головою та гордою поставою, з власного досвіду знаючи наскільки гострий зір у моїх родичів, і якщо один не в міру пихатий та самозакоханий дракон дивиться зараз на нас з одного із пагорбів Вілансії або з вікна королівського палацу - нехай і не думає, що я проливаю за ним сльози! Але коли корабель відплив від берега, а Деміан так і не прийшов попрощатись, в очах защипало від гіркої образи, а в грудях болісно занило, немов я залишила частинку свого серця в Еланії...

Та зрештою я вирішила не сумувати, зціпила зуби та переключила увагу і невитрачену енергію на виконання обіцянки Вімелю і Піфії, а саме - на організацію навчання тролльчат на острові Сурі.

Спочатку я думала знайти кого-небудь, хто цим займеться. Але тут виникала проблема - люди тролів відверто побоювалися, про них ходили різні історії, від яких в жилах холонула кров, а дітям змалку розповідали страшні казки про зелених велетнів. Навряд чи я знайду дівчину чи жінку, адже саме вони здебільшого працювали вчителями, яка погодиться поїхати до тролів першопрохідцем. Тому, вирішила я, почати треба мені, тоді й інші наслідуватимуть мій приклад і зрозуміють що це зовсім не страшно. Раз сестра герцога Данайського не боїться тролей, то й інші стануть до них прихильнішими. Крім того, тролі вкрай недовірливі, недружелюбні й навіть войовничі щодо нових істот на їхньому острові. Тому налагоджувати стосунки має хтось, кого вони вже бачили та прийняли, тобто знову я!

Я багато думала про це і дійшла висновку, що ідея ця правильна. А найважливіше - вона мене надихала.

Це рішення, що я сама займуся відкриттям школи для трольчат на острові Сурі та буду їх навчати, було сприйняте братом як примха та наївні фантазії. Але тиждень, проведений разом на кораблі, дав змогу знайти аргументи, які змусили Райана спочатку замислитися, а потім і перейнятися ідеєю. Ці аргументи, я сподівалася, допоможуть мені надалі вмовити дядька й отримати підтримку в цій гідній справі.

Дорога назад, хоч і тривала майже тиждень, минула швидко. Спогади, думки та емоції варилися в моїй голові без упину, і тільки під кінець подорожі я досягла хоча б видимості спокою та миру в душі.

Коли я зайшла в наш міський особняк, обійнялася з домашніми й присіла на диван у вітальні, то раптом зрозуміла, що відчуття дому зникло. Немов мій дім тепер не тут. А де він, я ще не знала. Тому мені не хотілося затримуватися в Амідеї бо не терпілося втілити свої задуми в життя, і я не мала сумніву, що все вдасться.

Король Бернард прийняв нас наступного дня після прибуття в Амідаю. Був він у компанії Луїзи. Кажуть, без неї в останні роки не вирішується жодне важливе питання в Мірадеї. Тож я була рада її присутності.

Вони вже знали про наші пригоди в Еланії та про рішення короля Альберта змінити спадкоємця престолу. Новини, які прилітали звідти, дивували щодня: арешти й допити іменитих аристократів та їхніх помічників, втеча декого з них за кордон, нові факти про деталі змови, яку очолював Батист ла Мінель. Від Бернарда ми дізналися, що герцог Мілоський з дружиною теж зникли, і востаннє їх бачили десь на кордоні з Феріденом.

Щоб пом'якшити серце дядька, я в яскравих фарбах розповіла про напад кракена та замах з боку Батиста. І про розрив заручин із Леонардом. А про те, що король Альберт запропонував укласти нові з Деміаном, ми з братом промовчали. Бернард погодився, що ситуація в Еланії вкрай нестабільна і мені краще було повернутися в Мірадею. Після цих слів ми з Райаном зітхнули з полегшенням, хоча й не подали виду, тільки обмінялися розуміючими поглядами.

Я лишень одного не могла зрозуміти - чому дядько так легко прийняв розрив заручин? Я очікувала бурі та блискавок, а він, здавалося, зовсім не придав цьому уваги. Його більше цікавила внутрішня ситуація у Вілансії, про що він активно розпитував Райана. Але це було мені на руку, тож я не особливо замислювалася щодо причин такого ставлення.

Коли це питання було благополучно залагоджено, я розповіла про наше перебування на острові Сурі. Описала недружній прийом і початкове бажання тролів принести членів команди в жертву духам. Розповіла, як вдалося все ж знайти з ними спільну мову, незважаючи на природну підозрілість і ворожість цих істот. Про їхню дивовижну стародавню магію - вплив на час, на свідомість людей, уміння гасити людську магію й навіть повертати до життя померлих. Про порятунок Піфією короля Альберта, його вдячність і наш обов'язок перед тролями. Так я привела дядька до ідеї, яка вже витала в повітрі й блищала в його очах - нам би стали в пригоді такі друзі й союзники.