Глава 27.1.Пташка

Я відчувала, що мене несуть на руках, розплющила очі й побачила зосереджене обличчя Деміана. Спробувала підняти голову, але від цього незначного руху плече прострілив гострий біль, поширившись й на спину, і свідомість знову залишила мене.

Наступного разу я прийшла до тями у своїй спальні, наповненій золотистим денним світлом, а поруч на стільці сидів знайомий уже цілитель, Флавіо Бруно. Побачивши, що я прокинулася, він запитав:

- Як ви почуваєтеся?

Я розгублено відповіла:

- Нормально, - мій голос сів і заскрипів ніби хтось шкрябав нігтем по склу.

Почувши нашу розмову, до кімнати увійшов Райан, підсунув стілець до ліжка з іншого боку, взяв мене за руку і дбайливо запитав:

- Ти як?

В мене втупилися дві пари очей в очікувані відповіді.

Я відкашлялася, проганяючи хрипоту з голосу.

- Сама ще не зрозуміла... А що зі мною? - говорити лежачи було незручно, і я спробувала підвестися на ліктях і тут же скривилася від тупого ниючого болю в голові та плечах, від чого на очі виступили сльози, - Чому так боляче?

Райан допоміг мені піднятися і спертися на подушку, квапливо підкладену під спину цілителем, від чого голова моя запаморочилась, а Флавіо тим часом розповідав:

- У вас струс мозку та вивих обох плечових суглобів, розтягнуті й частково порвані зв'язки. Зараз важливо не навантажувати руки і більше спати, уві сні відновлення проходить краще. Якби магічний резерв був повний, ви б набагато швидше одужали, - він обернувся до приліжкової тумбочки і взяв в руки пляшечку із прозорого скла з добре знайомим мені вмістом смарагдового кольору, - Я дам вам настоянку лимонгаса...

Слова про настоянку викликали у мене нервовий сміх бо під її дією постійно відбувається щось карколомне та божевільне. Від сміху руки занили від болю, а сльози знову застелили очі. Я глибоко вдихнула, видихнула і все ж заспокоїлася під здивованими поглядами чоловіків бо причини для нестримних веселощів ніби ж не було. Витерла сльози долонею, і разом усе згадавши, стрепенулася:

- А що з королем? Леонард хоч живий? І де Батист?

Райан коротко розповів мені про останні події:

- Піфія витягла Альберта майже з того світу, зараз він йде на поправку. Леонард теж почувається набагато краще. З ним усе буде гаразд. А Батиста допитують.

Поки брат розповідав, цілитель почав наливати в склянку настоянку з пляшечки, і я, побачивши це, знову почала пирхати від нових нападів ледь стримуваного сміху, уявивши до чого може привести на цей раз ця настоянка, але все ж взяла себе в руки і слухняно випила ліки. Незабаром Флавіо залишив нас, а Велія повідомила, що в альтанці вже подано обід, і допомогла мені одягнутися до трапези.

Приглушений біль віддавав у плечі та спину, руки неприємно тягнуло, пальці злегка тремтіли, і я ледь могла тримати в них виделку, а потім і чашку, але, незважаючи на це, я насолоджувалася прекрасним сонячним днем біля освіжаючого фонтану та компанією брата.

Скоро до нас завітав Деміан і погодився скласти компанію за чаєм. Він помітно схуд за останні дні, його вилиці загострилися, а під очима з'явилися темні кола. Та й загалом граф похмурнішав, вертикальні зморшки на переніссі навіть не розгладжувалися, він увесь був натягнутий наче тятива, та, здавалося, хоч зараз готовий до бою. Захотілося, як тоді на острові, торкнутися чола Деміана пальцями та розслабити його.

- Бель, вибач, будь ласка. Я сподівався, що ти не постраждаєш, - винувато сказав він, уважно дивлячись на мене.

Наче у відповідь на його слова, плече знову занило, я мимоволі скривилася, але з посмішкою відповіла:

- Життя варте тимчасових незручностей...

Незважаючи на мої доброзичливі слова, незручність і недомовленість знову згустилися між нами. Життя, наче грайлива кішка, закручувало наші стосунки й почуття немов нитки у сплутаний різнокольоровий клубок. І чого там тільки не було: закоханість та образа, гордість і провина, гнів та ніжність...

- Ти ж розкажеш, що тут відбувається? - запитала я його щоб розвіяти цей невеселий настрій.

І помітила, як Райан, злегка примружившись, переводить погляд з мене на Деміана, і назад, та зрозуміла, що ми самі не помітили, як перейшли на "ти", звертання, яке прозоро демонструє значно більше, ніж нам хотілося показати... Треба ж було попастися на такій дрібниці!

- Розповім, але прошу не поширювати ці новини далі, - він зі значенням подивився на нас, і ми з братом згідно кивнули.

- Почну з початку, - він важко зітхнув, - І з таємниці, яку довго приховували, та про яку знали лиш кілька людей. Річ у тім, що я - незаконнонароджений син короля Альберта.

Так ось воно що! Бастард, виходить...

У мене від подиву відкрився рот, але я не знайшла що сказати. Райан здивувався не менше мене, але його обличчя було не настільки виразним.

Деміан кривувато посміхнувся і продовжив:

- Гадаю, ви чули про братів Альберта, убитих у різний час, які стали жертвами боротьби за владу. Як, зрештою, і його перша дружина, яку, на думку батька, отруїли, хоча доказів цього так і не знайшли. Тому він вирішив приховати що я є його сином, насамперед задля моєї безпеки. А оскільки наша схожість із королем могла впадати в око, змалечку я ношу цей артефакт, - Деміан підняв праву руку, на мізинці якої красувалася та сама каблучка з чорним каменем, і зняв її.