Глава 26.1. Шпигунка

Жрець тільки знічено зітхнув, тим самим підтверджуючи слова брата.

От тобі й свята королева Беатріс…

Кілька хвилин ми сконфужено мовчали.

- Бель, - зрештою сказав Райан, - Я проводжу тебе в покої, і сиди поки що там. А я розберуся що тут відбувається.

Після всього просто сидіти й чекати не зрозуміло чого?

- А я поїду додому, - зітхнувши, промовила бабуся Адалін, втомлено приклавши долоню до чола, - Мені потрібно прилягти. З усіма цими переживаннями… Я уже, знаєте, не в тому віці, коли такі хвилювання минають без наслідків.

Ми з братом і бабусею покинули ритуальну залу, залишивши приголомшеного до глибини душі жреця одного.

Я повернулася до себе, переодяглася в легку блакитну сукню, наказала принести чай із солодощами і вийшла у внутрішній дворик, де сіла в затінку на лавку, встелену строкатими подушками. Раз нікуди не дозволяють іти, спостерігатимемо виставу тут, король же має колись повернутися?

Думки мої кружляли навколо королеви Беатріс. Тепер стало зрозумілим її релігійне завзяття та бажання замолити гріхи. Але тут молися не молися, а подружню зраду вже не скасуєш. Тільки чому вона мовчала і не розкрила правду навіть перед смертю? Боялася? Не встигла? Не знала, що в майбутньому артефакт відкриє правду? Чи, можливо, сама сумнівалася хто справжній батько Леонарда? Враховуючи, що характер Беатріс мені не знайомий, гадати можна нескінченно довго.

Чекати довелося кілька годин, зайнятися було нічим і час плинув неймовірно довго. Я прихопила улюблений роман, але не змогла зосередитися на словах, тож невдовзі визнавши свої потуги безглуздими, поклала його поруч на лавку.

Чорний дракон з'явився на обрії так само несподівано, як покинув нас сьогодні вранці. Він стрімко наближався, аж поки не приземлився на майданчику на плоскому даху королівських покоїв і скоро зник з поля зору.

Знову потяглися нестерпні години очікування, обід змінився вечерею, яку я з'їла на самоті й у гнітючому стані розгубленості та невизначенності. А потім повернувся стурбований Райан. Моє серце тривожно забилося ще до того, як я запитала:

- Що сталося?

З брата злетів звичний незворушний вигляд, і він, тяжко зітхнувши, промовив:

- Короля отруїли.

- Як отруїли? - я підскочила з лавки, - Він живий?

Райан присів, жестом показуючи, щоб я теж сідала, і розповів:

- Альберт повернувся після полудня.

Я кивнула словам брата, бо сама це бачила. 

- І пішов у свій кабінет. Спочатку ніхто не ризикував до нього заходити, оскільки турбувати короля без виклику і в такому настрої - ризиковано. Але коли через годину перший міністр, Джакомо ла Перла, все ж таки зайшов до нього то знайшов Альберта лежачим на підлозі. Поруч валялися осколки келиха. Дослідження вина, що вібралося в килим, показало, що там була отрута. Щодо того, чи живий він... - брат зам'явся, - не знаю, чи можна назвати це життям. Король ледь дихає, лікарі кажуть, що серце б'ється слабко, він зависнув між життям та смертю, і життя покидає його.

Нічого собі поворот! Король при смерті, принц Леонард й зовсім не його син. Та тут один крок до державного перевороту!

- Так нехай повернуть його! - схвильовано вигукнула я.

Райан подивився на мене як на маленьку:

- Вони б повернули, якби могли.

Я здивувалася:

- Чому це вони не можуть? Тролляча жриця може, а королівські цілителі - ні?

Брат нерозуміюче дивився на мене:

- Бель, які тролі? Про що ти?

Як виявилося, Райан нічого не знав ні про бурю, ні про замах. Довелося розповісти йому про нашу подорож на острів, але я не згадала про такий дріб'язок, як те, що вся команда корабля разом зі мною ледь не загинула, і суттєво применшила розміри лиха. Я просто сказала, що під час плавання нас заскочив шторм, завдяки якому ми опинилися на острові Сурі, де нас гостинно прийняли тролі, а місцевий талановитий поет Бранч поділився історією, як жриця Піфія повернула до життя їхнього родича, який ледь не помер після падіння зі скелі.

Брат слухав уважно, а потім запитав:

- Де, ти кажеш, знаходиться цей острів?

- Більше доби плавання звідси, у Рожевому морі. Упевнена, у Деміана є координати.

Райан кивнув:

- Добре, - він задумався, - я можу злітати за нею, сподіваюся, вона не відмовить королю... Але що з тобою робити? - він примружився, дивлячись на мене, - Тут небезпечно...

Радує, що мені вистачило розуму не розповісти про замах, інакше ми були б уже на півдорозі до Мірадеї.

Я квапливо почала його переконувати:

- Ці покої нашпиговані захисними артефактами. Крім того, поруч Клер, а вона ж одна з твоїх найкращих бойових магів. Моєму життю нічого не загрожує!

Брат задумливо дивився на мене:

- Якщо пообіцяєш не залишати покої.

Я згідно кивнула. Я нутром чула, що зараз відбувається щось дуже важливе, доленосне, і кожна мить на рахунку.