Глава 24.1. Голубки

- Ходімо до мене і там усе обговоримо, - Леонард притягнув дівчину до себе за талію.

Вона вирвалася, відступила на крок та прошипіла:

- Знаю, як ти будеш розмовляти! Ні, краще з'ясуємо усе тут!

- Тут нас можуть почути, - спокійно зауважив принц.

Дівиця демонстративно закотила очі, а потім гостро глянула на нього й запитала уїдливим тоном:

- То ти дійсно одружишся на цій красивій ляльці?

О, і на тому спасибі, хоч хтось вважає мене красивою! Щоправда, не думала, що це буде коханка мого нареченого... Але як би то не було, я одразу пройнялася до суперниці щирою симпатією.

- Летті, ти чудово знаєш, що я не можу одружитися з тобою, - роздратовано зауважив Леонард.

- І що ти мені пропонуєш? Миритися зі становищем фаворитки? - у її голосі дзвеніли злість і пекуча образа, крила прямого носа роздувалися, губи скривилися, а пальчики стиснулися в кулачки.

Я спостерігала за цією Летті, і когось вона мені нагадувала. Я придивилася уважніше: висока й худорлява як тростинка, з руками-гілочками, і такими самими тендітними пальчиками, дещо незграбна й не примітна зовні, але зухвала та якась незвичайна.

Слова і образи закрутилися в моїй голові, піднімаючи уривки спогадів: худа як тростинка, похмура та гостра на язик...  І я пригадала історію, розказану Деміаном на палубі перед бурею.

Принц стримано й сухо відповів:

- Це буде нерозумно - демонструвати наші стосунки.

Дівиця розізлилася ще дужче, її напружені кулачки в погано стримуваній але безсильній люті, зметнулися вгору і завмерли, побілівші, біля живота:

- Чудово! І далі ховатися! Лео, погано ж ти мене знаєш!

Він нічого не відповів на цей її гнівний випад.

Щоки Летті розчервонілися, очі спалахнули обуренням, вона мала такий грізний вигляд, немов це вона законна дружина, а я - випадкова коханка, перешкода їхньому коханню.

Обличчя дівчини спотворила гримаса болю і вона зі злістю викарбувала:

- Забудь про мене! Бачити тебе більше не хочу! - на її очах виступили сльози, вона розвернулася і попрямувала прямо на мене!

Я ледь встигла прошмигнути до стіни і виставити перед собою долоні, коли двері різко відчинилися й із силою відлетіли, ледь не прибивши мене. Пощастило хоч що дівчина побігла в протилежний бік.

Я полегшено видихнула і м'яко відштовхнула від себе двері. Звичка до підслуховування коли-небудь мене погубить...

Гадаю, ця Летті добре обробила принца, тож тепер моя черга, треба брати його тепленьким, поки не отямився...

Коли я тихо ступила в бібліотеку, Леонард задумливо дивився у вікно. Почувши мої кроки, він рвучко обернувся, побачив мене і різко запитав:

- А ви що тут робите?

- Спостерігаю за сваркою закоханих, - саркастично промовила я, підходячи до нього.

Наречений роздратовано видихнув. А я зрозуміла, що перегнула палицю, тому, зупинившись навпроти, довірливо сказала:

- Невже ви готові проміняти дуала на мене? - і проникливо зазирнула в його очі.

- Звідки ви... - ошелешено почав він, тим самим підтвердивши мої здогадки.

- Не важливо, - я перебила його, махнувши рукою, внутрішньо радіючи своїй гарній пам'яті та кмітливості, і звернулася до його почуттів, - Ви тільки подумайте - адже це подарунок богів! Як вони поставляться до того, хто зневажливо відкинув їх дар?

Але Леонард уже прийшов до тями і зневажливо вимовив:

- Це не вашого розуму справа! - він відвів погляд, потім знову подивився на мене і втомлено запитав, враз перейшовши на "ти", - Чого ти хочеш?

Схоже, дві емоційні дівиці навіть для залізних нервів принца - то вже явний перебір... Втомився, бідолаха.

- Я вже говорила. Я хочу розірвати заручини!

- Навіщо це тобі?

Я повела плечима.

- Ти мені не подобаєшся. Не подобається наявність у тебе коханки і гарему. Хіба цього мало?

Наречений зневажливо скривився й іронічно запитав:

- Це повний перелік твоїх претензій?

Я задумалася що б іще додати.

Леонард наблизився до мене впритул, через що виникло гостре бажання відступити назад, але я стрималася, і вимовив низьким попереджючим тоном, холодно дивлячись згори вниз:

- Забудь. Я зараз не в настрої, та й час невідповідний. Але або ти візьмеш себе в руки, або мені доведеться вжити заходів. І це буде боляче. А я не з цього хотів почати наше спільне життя. Завтра відбудеться ритуал на родовому артефакті, якщо утнеш щось чи зганьбиш мене - нарікай на себе. Добре подумай про це, - відчеканив він і, не чекаючи моєї відповіді, розвернувся та попрямував до дверей.

Я зробила довгий видих, впилася нігтями в долоні, потім швидко розправила їх, готуючись до останнього ривка.

От же впертий осел! Вирішив залишити останнє слово за собою. Ми ж могли б розійтися з миром...