22.3. Продовження

Одне погано - серцебиття не заспокоювалося, а тепер ще й долоні змокли. Брат каже, що на на справу треба йти з ясною головою і холодним серцем, у мене ж усе з точністю до навпаки. Але раз вирішила, то вперед!

Я натягнула на обличчя ввічливу посмішку, вийшла до нареченого у свою нову вітальню, побажала йому доброго ранку і присіла в недбалому книксені, а він зі своєї сторони зволив піднятися з дивана, вітаючи мене у відповідь.

Принц Леонард й справді виявився красенем: вродливе обличчя, стрункий та підтягнутий стан, але холодний оцінюючий погляд, яким він зміряв мене з голови до ніг, та вираз розчарування, що він навіть не спробував приховати, повністю зіпсували перше враження.

Ах, ну так! Я ж вогняна дракониця й маю сліпити красою як тропічне сонце в ясний полудень.

Чи то довге очікування його так обурило?

Чи, може, в гаремі йому погано догоджали сьогодні вночі, бо чим іще він був так сильно зайнятий перед світанком?

Поведінка принца та ці думки так розлютили мене, що я одразу взяла бика за роги:

- Я вам не сподобалась, Леонарде?

Його такий поворот розмови безумовно шокував, він здивовано підняв чорні виразні брови, не встигнувши приховати своє здивування.

- Звичайно ж сподобались, як ви могли таке подумати? - принц розтягував слова, намагаючись швидко зорієнтуватися та зрозуміти як зі мною поводитись, і натягнуто посміхнувся.

- На вашому обличчі відобразилося таке розчарування, наче вам обіцяли першосортну племінну кобилу, а привели жалюгідну шкапу.

Його очі розширились від здивування ще більше. Схоже, ніхто раніше не дозволяв собі розмовляти з наслідним принцом подібним відверто-кричущим тоном.

Мені здалося, що я на правильному шляху, тож продовжила говорити що думаю зухвало, прямо дивлячись йому у вічі. Мене охопив дух авантюризму, я намагалася спровокувати нареченого і посваритися з ним вщент.

- Ви вмієте читати по обличчях? - його голос звучав оманливо-спокійно.

Леонард намагався затягнути час, поставивши мені запитання, але не тут-то було:

- По вашому обличчю немає потреби вміти читати - воно занадто відкрите, а ваші емоції змогла б зрозуміти й дитина.

Очі принца заблищали холодним сталевим блиском, на губи наповзла крива усмішка, а у погляді промайнуло щось на кшталт роздратування змішаного із захопленням, що ніби промовляло: "От стерво!", але він несподівано відступився:

- Якщо я образив вас словом або поглядом…

Я роздратовано зітхнула й закотила очі. Я мабуть точно божевільна, але раз затіяла це - треба йти до кінця.

- Леонарде, - фривольно перебила його я, - давайте будемо відвертими один з одним: уся ваша поведінка повною мірою демонструє неповагу, скоріше навіть зневагу до мене. Починаючи з наших безглуздих заручин, на які ви не важали за потрібне приїхати, й закінчуючи вашим кислим обличчям, немовби ви вражені тим, що вам підсунули недостатньо вродливу наречену.

І я вирішила відплатити йому його ж монетою та зверхньо поморщилася, окинувши його оцінюючим поглядом:

- Хоча, зізнаюся, я теж очікувала, що ви будете дещо вищими…

Він сторопів від такого неприкритого нахабства, навіть знущання, а я, схиливши голову трохи вбік, зробила вигляд, що роздивляюся його вуха, які злегка стовбурчилися в сторони, і знову невдоволено скривилася та похитала головою.

Але він і це проковтнув.

- І яким чином я маю виявити до вас повагу, щоб ви були такі ласкаві мене пробачити? - нарочито догідливо запитав він, але очі його примружилися й потемніли від злості.

Я згідно кивнула, ніби приймаючи його щире бажання мені догодити.

- Для початку вам доведеться відмовитися від гарему. Це якась дикість та культурна відсталість.

- Це традиція, - зауважив Леонард і роздратовано стиснув зуби.

- Я й кажу - абсолютно варварська традиція! - погодилась я, - Усі нормальні, цивілізовані королівства вже відмовилися від цієї дичини.

- Це не обговорюється… - категорично почав було принц.

- Ні, - знову перебила його я і з напором продовжила, - Наявність у вас гарему - ось що не обговорюється!

І поки він очманіло дивився на мене, я додала те, що, за словами Райана, дратує абсолютно усіх чоловіків:

- Буде так як я сказала!

І брат таки мав рацію! Після цих слів терпіння Леонарда увірвалося, в його очах спалахнула нестримна лють, губи скривилися, він різко смикнув головою, за кілька кроків підлетів до мене, від чого моє серце від страху заколотилося ще швидше, боляче стиснув мої плечі й прошипів просто в обличчя:

- Мені набрид цей балаган! Скажіть прямо: чого ви домагаєтеся?

Мене вже трясало від напруги та страху, але все ж я презирливо глянула на нього і прошипіла:

- Приберіть від мене руки!

Леонард процідив крізь зуби:

- Не знаю, що ви задумали і навіщо, але цього не буде! Зарубайте собі на носі. А будете брикатися - швидко поставлю вас на місце. Я ясно висловлююся?