Глава 20. Шлях назад

У троляче селище ми повернулися ближче до полудня і одразу ж попрямували в хатину Вімеля. Староста радо прийняв нас та запросив до столу.

- Вімелю, а вам подобається жити на острові? - запитала я, зручно вмостившись на вже звичній циновці і прийнявши в руки величезну кружку з ягідним чаєм з рук старого троля.

- Хіба тут може не подобатися? - здивувався він. - Це ж чудове місце! Щоправда, сонце припікає тому ми вдень особливо й не виходимо на відкриту місцину, хіба що на полювання, а джунглі тут тінисті. Тільки от діти темні ростуть - вчителів немає, то скоро й читати-писати розучимося геть. А це погано... - сумно закінчив староста.

- А ви самі читати вмієте? - поцікавилася я.

- Я-то так, і ще парочка старих тролів із нашого селища. А більше ж ніхто. Діти так взагалі не вміють... - посмурнівши, розповів Вімель.

- Чому ж ви їх не вчите?

- Та не можу я! - спересердя вигукнув зелений велетень. - Мені їх прибити хочеться, якщо чогось не розуміють. Тут терпіння треба, а ми, тролі, цим не вирізняємося, чуть шо - одразу за палицю. Та поки їх читати навчиш - ще й приб'єш ненароком! І сам нерви зіпсуєш. Вони ж у мене і без того не сталеві... А так, хоч темні, зате живі й здорові!

- Може варто вчителя з людей запросити? - запропонувала я.

- Так хто ж сюди поїде? – витріщив очі Вімель.

Я задумалася:

- Давайте я пошукаю, може й знайду когось... Схильного до авантюризму.

Староста зрадів, схопив мене за руки і потиснув своїми великими лапищами:

- Ось я одразу зрозумів, що ти хороша дівка! Вченість - це я ціную, ти не дивись, що я троль, я і сам іноді читаю, он у мене навіть книжки є, - він вказав пальцем з грубо обрізаним нігтем у куток хатини, де й справді, на підставці, схожій на табуретку, лежали три книжки зі пошарпаними корінцями і пожовклими сторінками.

Деміан, примружившись, перевів погляд з мене на троля і назад, а в його очах так і читалося питання: "Що ти знову задумала?".

- Тільки не думаю, що такий сміливець знайдеться, - засмутився Вімель.

- Чому ж? - здивувалася я. - Ось мені у вас дуже подобається, так і хочеться бігати лісами й полями, не знаючи втоми, та насолоджуватися свободою.

Я з тугою подумала, що воліла б залишитися тут, а не плисти до Вілансії, де потрібно розбиратися з принцом, королем, сім'єю, ще й Деміаном... Ой-йой...

Троль, замислившись, дивився на мене:

- Це в тобі прокинулася Ліона.

- Хто? - не зрозуміла я.

- Богиня полювання, вітру і свободи, опікує дівчатками-підлітками, поки ті не виходять заміж або не оберуть жрецький шлях, - пояснив староста.

- Як цікаво... Ніколи про неї не чула.

- Та куди ж вам, шляхетним! У вас усе чин по чину має бути, а у нас діти дикими ростуть як бур'ян при дорозі, самі вирішують, що їм робити і як жити. Нам то шо? Аби тільки не поприбивали одне одного, а то ми, тролі, це можемо. Нам недовго.

Задумався і довірливо сказав, звертаючись до мене:

- Ну ти це... Якщо знайдеш кого-небудь, то скажи, що з нами хоч і соромно, зате весело!

Від цих слів Деміан поперхнувся чаєм і, відкашлявшись, втрутився в нашу розмову:

- Уже скоро полудень, а наші люди досі в печері. Звільніть їх, гаразд?

Вімель перевів на графа погляд із виглядом "Та про що мова!" і добродушно кивнув:

- Звичайно! Знайдіть Жрума, не знаю де він там валяється, та скажіть, що я наказав відпустити приблуд.

- А де його хатина? - уточнив Деміан.

- Хатина, ха! – розреготався троль. - Під столами шукайте! У нього будинок на околиці селища, навряд чи він туди спати поперся!

Ми попрощалися з Вімелем і вирушили шукати Жрума, а староста все реготав, і плескаючи себе по товстих стегнах, примовляв: "Хатина! Ха-ха! Після того скільки він випив, він не те що йти, повзти не міг! Ох, приблуди, розсмішили!".

Жрум і справді знайшовся під широкою лавкою біля столу, та розбудити його було ще складніше, ніж Бранча. Під час цієї побудки ми дізналися багато нових слів із лексикону тролів, але Жрум, хоч і лаявся без кінця, вставити і не поспішав.

Тим часом із джунглів вийшли наші бойові маги, Френсіс та Вітторіо, сонні та втомлені, але треба було бачити щастя й полегшення, що осяяли їхні обличчя, коли вони побачили нас! Ми з Деміаном поспішили їм на зустріч, і всі на радощах обійнялися.

Маги розповіли як обійшли острів лівим берегом, в одному селищі дізналися про наших хлопців, що потрапили в полон, і провели ніч без сну, поспішаючи на допомогу. Деміан теж коротко повідав про наші пригоди, після чого ми повернулися до Жрума і цього разу розбудили його швидко. Розплющивши очі і побачивши трьох людських магів, двоє з яких були йому незнайомі, троль одразу ж прокинувся, підвівся, і лаючи нас, усе-таки пішов до печери та відімкнув двері камери.

Щойно звільнені чоловіки довго мружилися на пекуче сонце, розминали затерплі руки й ноги, але скоро піддалися загальному пожвавленню. Радість зустрічі додала сил, енергія вирувала навколо нас і навіть я відволіклася від свого глибокого смутку.