18.2. Продовження

Його рука лагідно торкаючись шкіри, підіймалася моєю ногою, залишаючи за собою гарячий, хвилююче-солодкий трепет, і я вперше зраділа, що спідниця порвана... Це було гаряче, гостро та захоплююче. Я затримала подих, ловлячи ці шалено приємні відчуття та плавлячись під його долонями як віск.

Я прогиналася в талії, тихо стогнала, податливо підставляла губи й шию під запаморочливі поцілунки, стискала його плечі, втрачаючи контроль над собою, і з запалом відповідала на кожен порив Деміана. Пестощі та поцілунки заворожували мене, зачаровували, а млість розливалася по тілу солодким незнайомим раніше передчуттям.

Хотілося притиснутися до його оголеної шкіри своєю шкірою... Щоб відчути, торкнутися до всього, що вчора вночі пожирала своїми голодними захопленими очима. Тремтячими від нетерпіння пальцями я витягла сорочку зі штанів графа і зняла її через голову, ледь не розірвавши. Потім притулилася до гарячого чоловічого тіла, від якого йшов жар, що відчувався навіть крізь тонку тканину сукні, і застогнала. Та почула, що його серце калатає так само сильно як і моє. Захотілося відправити свою сукню туди ж куди хвилиною раніше полетіла його сорочка.

Я обійняла його долонями за спину і, не припиняючи цілуватися, почала поглажувати та жадібно досліджувати це прекрасне тіло, сильні м'язи, впадину хребта, чудові ямочки на попереку...

Шалено хотілося більшого, мені було спекотно, я задихалася від бажання, а всередині все так солодко стискалося...

Але тут Деміан несподівано напружився і різко відсторонився. Я розкрила затягнуті солодким туманом очі й потягнулася до нього, щоб повернути назад та продовжити цілуватись. Зупинятися зараз було дуже поганою ідеєю! Але його обличчя наче скам'яніло, це насторожило мене і я прослідкувала за його поглядом.

І здригнулася всім тілом, побачивши Бранча, який очманіло дивився на нас. Мене немов знову придавило величезною важкою товщею води, як тоді коли кракен затягнув на глибину. Я враз похолола, перевела погляд на Деміана і зрозуміла - він мовчить тільки тому, що слова, які крутяться на його язиці, дуже й дуже образливі. Він важко дихав, а жовна так і ходили на його вилицях.

Бранч прийшов до тями першим із нас трьох:

- Ееее... - глибокодумно й ніяково почав він. - Загалом... - невпевнено продовжив, заїкаючись, троль у тому ж дусі. А потім нервово ковтнув і знайшов-таки підходящі слова, - Вімель послав мене, щоб привести вас. Ви ж тости ще не говорили!

Розвів руки в сторони та знизив плечима, начебто він тут ні до чого.

У Деміана тим часом теж знайшлися слова, які він крізь зуби й процідив низьким хрипким голосом:

- Скажи Вімелю, що ми скоро прийдемо.

Бранч ретирувався одразу. Чух! І нема його.

А я зі стогоном злості, сорому та відчаю, опустилася чолом у плече Деміана. Він обійняв мене, погладив по волоссю, а потім, заспокоївшись сам, прошепотів:

- Тут справді не найкращий час та місце.

Обійняв долонями моє обличчя, припідняв його і тихо сказав:

- Усе буде. Але не зараз.

Він замовк, багатозначно посміхнувся і торкнувся губами моїх губ у заспокійливому поцілунку.

Мені було так погано від потрясіння та невдоволеності, немов я кілька днів не їла, і переді мною поставили тарілку з улюбленим яблучним пирогом з запаморочливим запахом кориці, дали роздивитись, понюхати, та одразу ж забрали! Точно мій мозок збили виделкою, а потім просто залишили. Розчарування і злість - ось що я відчувала.

Згадалася лють Деміана тоді, під час нашої хм..., першої зустрічі, коли я несподівано з'явилася на балконі. І тут же пораділа, що зробила це. Тому що він тільки мій! Подумала та притягнула його до себе за потилицю як раніше він це робив зі мною. І поцілувала так відчайдушно, немов цим могла повісити на ньому табличку: "Руками не чіпати. Власність Бель". Подумала і розсміялася весело. Мені навіть легше стало, і я зістрибнула з валуна, ковзнувши вздовж чоловічого тіла. Присіла навпочіпки та підхопила сорочку, що валялася на піску, і подала графові. Він спритно натягнув її на себе та заправив у штани. І ми пішли.

Що це була за хода... Скажімо так, вона була дещо нерівною. І я склала його ж слова про те, що зі мною неможливо заснути, важко розслабитись та що деякі теми треба згортати, бо складно буде ходити, і не без гордості зрозуміла, що це я на нього так приголомшливо впливаю. Це трохи підняло мій настрій, що саме валявся десь під ногами.

Ми повернулися на свято і, натягнувши на обличчя ввічливі посмішки, побажали молодятам щастя, кохання та всякого іншого, що заведено говорити на весіллях. Від себе я додала, що бажаю, щоб їхнє щастя ніхто і ніщо не затьмарювало, та злісно глянула в бік Бранча. За його винуватим виглядом вловила, що він усе зрозумів. Щоправда пізно.

Відстрілявшись, ми пішли гуляти вздовж берега. У місячному світлі навколишній краєвид виглядав чарівним та таємничим, небо було оксамитовим і всіяним зірками, а море безмежним та загадково мерехтіло, відображаючи зорі.

Коли стало прохолодніше, ми розпалили багаття і сіли на гірку зібраного хмизу та листя. Деміан притулився до стовбура дерева, притягнув мене до себе на коліна й обійняв, укутуючи плащем. А я затишно поклала голову йому на плече. І не хотілося псувати цю чарівну ніч словами.