17.2. Продовження

Через годину таких посиденьок, Вімеля поклонило в сон, і він прозоро натякнув, що вечірку закінчено:

- Так, - втомлено промовив він, потираючи очі, - Я тут посплю трохи перед весіллям. А ви приходьте, знайдемо вам місце за столом. Вип'єте за мою Ніссі та Крумеля, щоб у них там усе добре було... - Гей, Ніссі! - знову гукнув він доньку, - Поклич Жрума, нехай відведе їх у печеру до приблуд!

І завалився спати просто на циновці, на якій сидів. Виходячи з хатини ми почули його розкотисте звучне хропіння.

Уже біля будинку, Ніссі всучила мені казанок, але що там всередині роздивитися в темряві було складно. Потім провела до молодого кремезного троля і той мовчки, не вітаючись, повів нас у тропічну ніч. Тролі чудово бачили в темряві, смолоскипами і свічками не користувалися, ми ж орієнтувалися на слабке розсіяне світло Селени та широку тролеву спину, що вела нас невідомо куди.

Жрум швидким кроком вирвався вперед, граф ла Амбросіо мовчки забрав у мене казанок, і ми трохи відстали. Поки йшли, я, не без гордості за свої успіхи, тихо сказала Деміану:

- Зауваж, я набагато кращий дипломат ніж ти - залагоджую конфлікти, а не створюю їх!

- З огляду на те, як ти це робиш, - граф наголосив на слові "як", - жодного бюджету Еланії не вистачить.

- Але хіба людське життя не безцінне? - запитала я.

Чи ж наші люди не дорожчі за прозорі камінці, хоч і прекрасного червоного кольору?

- Дивлячись чиє, - він знизив плечима, і трохи помовчавши, додав, - Але ти розумниця, що віддала кольє за свободу команди. Наша людина! - Деміан подивився на мене ласкавим поглядом і піддавшись пориву, обійняв правою рукою за плечі, притягнувши до себе, а потім так само несподівано відпустив, не давши вдосталь насолодитися цим простим дружнім жестом.

Приємне тепло розлилося в грудях від такого красномовного зізнання та обійм, і можна було промовчати та залишити героїчний німб сяяти над моєю головою, але я чесно зізналася:

- Воно мені не подобалося...

Граф із веселим здивуванням глянув на мене і розсміявся:

- Так ось у чому справа? А я-то думав, чому ти поникла, коли побачила його. Хіба не всі жінки втрачають розум від ельфійських сліз?

- Вони мені не пасують... - зітхнула я.

- Зате яскраво-червоне каміння чудово відтінить зелену шкіру Ніссі, - зі сміхом зауважив Деміан.

Ми весело посміхнулися один одному.

Попереду вже зяяла темним провалом печера в горі, Жрум зупинився, мовчки вказав напрямок, тицьнувши пальцем углиб, а сам залишився стояти біля входу. Деміан запалив магічну кулю, повісив її над нашими головами і ми рушили всередину. Незабаром у світлі цього вогню заблищали прути решітки, і ми прискорили крок. За металевим кордоном темрява стрепенулася, почувся шурхіт, а коли підійшли ближче - радісні вигуки. І ми побачили наших хлопців. Вони виглядали змарнілими та втомленими, але коли побачили нас, на їхніх обличчях повільно проступили посмішки, а очі засяяли від радості.

- Як ви тут? - стривожено запитав граф ла Амбросіо, підійшовши впритул до ґрат і розглядаючи загублену і щасливо знайдену команду.

Потім простягнув руки крізь прути й обійнявся з кожним. У камері пронеслося зітхання полегшення, немов розтискалися стиснуті всередині пружини напруження й очікування найгіршого.

- Та не балують нас, - нервово хмикнув Алонзо, бойовий маг з Еланії, - не годують, від знесилення в очах уже темніє, тільки соломи ось дали, - він кивнув на пучки соломи, які валялися навколо. - Що будуть із нами робити теж не кажуть.

- Це добре, що не сказали, - розсміявся Деміан, не стримавши іронії, але одразу осмикнув себе, - Добре, не будемо про це зараз. Але ви ж бойові маги, - він із докором подивився на Алонзо і Матіса, - чому досі не вибралися звідси?

- Так тролі блокують нашу магію! - вигукнув Матіс. - Не знаю, як вони це роблять! У них магія в крові й морок наводять як по клацанню пальців, подивляться уважно в очі - і все, туман у голові. І місце тут дивне, гасить магію, ось дивись, - він розкрив долоню і на ній заіскрив слабкий вогник, - Це все що я можу. Стародавня магія, ми не вміємо чинити опір такій.

- Ясно, - втомлено махнув рукою Деміан. - Вас завтра відпустять, їжу ось передали, - він опустив магічну кулю на рівень казанка, зазирнув туди, і з прикрістю озвучив те, що стало очевидним, - Тільки тут одні кістки... Але не засмучуйтесь, постараюся пізніше добути вам їжі, - оптимістично закінчив він.

Ми ще поговорили з командою, вони розповіли нам про своє спасіння від кракена і потрапляння в полон до тролів, та вирушили назад у селище, де свято вже розпочалося - яскраво палахкотіло велике багаття, символ гарячого кохання молодят, а за трьома довгими, нашвидкуруч збитими столами, бенкетували тролі. На чолі центрального столу сиділи молодята: Ніссі, випинаючи свої пишні груди й демонструючи кольє, що виблискувало яскраво-червоним чарівним світлом. В іншому її вбрання було більш ніж скромним: шкіряний корсет, що щільно облягав та підкреслював відкрите декольте, і коротка шкіряна спідниця. Наречений, Крумель, теж був одягнений не вибагливо - простора світла сорочка й шкіряні штани, які закінчувалися на середині ікри. А недаленко від Ніссі з гордим виглядом сидів Вімель.