Глава 16.1. Сльози

Трольський поет виявився дуже балакучим супутником, з таким у дорозі не засумуєш. Оскільки в нас були спільні захоплення, з них я й почала розмову:

- Бранч, а який твій улюблений вірш Ілланіеля?

- "Присвята коханій", - відповів троль, і взявся натхненно декламувати, - Ти - найпрекрасніша у світі!

- Зваблива неначе лісна німфа.. - продовжила я.

- Погляд твій чарівніший за захід сонця... - підхопив знову Бранч.

Я глянула на Деміана і помітила, як він підняв очі до неба з виглядом: "Боги, за що мені це?". Я ледве стримала сміх і продовжила захопливу бесіду з місцевою знаменитістю. Мені здавалося, що я зустріла споріднену душу, яка також любить поезію та цінує мистецтво, і зрозуміла, що всередині величезного тролевого тіла б'ється надзвичайно чутливе серце. Потік тем не вщухав і тільки граф ла Амбросіо майже весь шлях мовчав.

- А є тут на острові ще поети крім тебе? - запитала я.

- Ні, - не без гордості відповів Бранч, задер носа і розправив груди колесом, а потім скривився і зневажливо додав, - Щоправда, ходять тут парочка непорозумінь, називають себе поетами, але то курям на сміх, а не вірші. Мої ж на музику поклали! - сказав він, запишався і зиркнув на мене, щоб зрозуміти, чи оцінила я його успіх.

- А хто ж поклав?

- Так я і поклав, - просто відповів Бранч.

Я вже хотіла просити його зачитати свої вірші, як він згадав зі зверхньою усмішкою:

- Є ще одна бездарність із Тихолісся, намагається всім всучити свої старі запльовані пергаменти з опусом про великого героя, який всюди ходить і всіх рятує, але ніхто його не читає, - і обурено підкинув руки й потряс ними, - Та що він у цьому розуміє?

Троль смачно з почуттям плюнув убік, висловлюючи своє ставлення до конкурента, і з презирством додав:

- Писака!

Ми минули це селище з таверною, яке, як виявилося, і називалося Тихоліссям, пройшли невеликий луг і знову вийшли на стежку в джунглях. Дорогою я дізналася багато нового про тролів: наприклад те, що вони остерігаються виходити під прямі сонячні промені, оскільки в них дуже чутлива шкіра і це може спричинити опіки, тож вдень вони ховаються в тіні та сплять, а вечір та ніч - улюблена пора зелених, коли вони найбільш активні.

- Чому ж ви переїхали з тінистих Лусіанських боліт на тропічний острів якщо у вас така вразлива шкіра? - здивувалася я.

- А ти б хотіла жити на болоті? – відповів питанням на питання Бранч.

Я скривилася, уявивши собі таке життя:

- Ні, звісно.

- Ось і ми - ні. Але хто нас питав? Жили споконвіку на болотах - так і живіть собі далі. Люди, ельфи, навіть ті ж гноми зайняли собі хороші місця, а ми залишилися не при справах. А якось пішла чутка, що наш мандрівник Грег із шилом в жо..., кхм... – він кашлянув, - якому на місці не сиділося, знайшов незаселений тропічний острів. Спочатку одна відчайдушна компанія молодих тролів сюди вирушила, потім вони повернулися і так захоплювалися, що потроху всі перебралися і ось уже років тридцять як ми тут мешкаємо.

- То людей тут не було?

- Нікого не було, тільки руїни залишилися.

- О, ми сьогодні проходили руїни храму, біля скелі, з того боку, - я показала рукою в протилежний напрямок від того, в якому ми йшли, - не знаєш, чий це храм?

- Знаю, чому не знати? - кивнув Бранч. - Ми там знайшли статую, чоловіка і жінки, вони трималися за руки. Якісь еланські боги, у нас у Мірадеї таких не було.

- Боги Дуали, - підказав Деміан.

Цікаво, подумала я, і тут вони!

Поки ми так базікали, сонце сховалося за кронами дерев і згустилися сутінки. Коли троль уперше замовк, милуючись останнім сонячним променем, що зникав у лісових хащах, граф скористався моментом та запитав:

- Бранч, у вас на острові високий магічний фон, не знаєш з чим це пов'язано?

Трольський поет знизив плечима:

- Так хто ж його міряє цей фон? Кому воно треба? Ми істоти магічні, кожен може вогонь розпалити, або тварину якусь налякати, людську магію знову ж таки деактивувати. От Піфія ще в нас є, сильна відьма, майбутнє пророкує, навіть нещодавно Кірка до життя повернула. Він зі скелі впав і головою об камінь так приклався, що й не дихав, думали кранти йому. То Піфія його оживила, добу в трансі була, каже, він уже до річки Забуття дійшов, якби воду випив - то все, хана йому, не повернувся б уже із того світу.

- А як вона майбутнє пророкує? - зацікавилася я.

- Та як - плете щось незрозуміле, розумієш тільки коли вже трапитися, - розповів Бранч, і одразу ж весь стрепенувся, - Тільки ви їй не кажіть, що я це сказав бо вона баба злопам'ятна, може й бородавок намагічити або чоловічу силу забрати, - останнє явно жахнуло троля сильніше, його очі від цієї думки так і розширилися на половину обличчя, а шкіра зблідла та стала світло-зеленою.

Я пообіцяла, що від мене вона цього не дізнається, і ми вийшли на велику відкриту галявину з безліччю простих дерев'яних будиночків та тролями, які бродили туди-сюди.

- Ось ми і на місці! - радісно сповістив Бранч.