10.3. Продовження

- З-з-звісно... - запинаючись відповіла я, не розуміючи до чого це питання, але тон і вигляд графа налякали мене.

Я перевела погляд на стіл, і побачила, що біля тарілки в купі овочів та м'яса лежав щур із виряченими очима, а біля його морди пузирилася біла піна. Нажахана я затулила рот руками, щоб знову не закричати.

Деміан тим часом попрямував до виходу, знову взявши очманілу мене за плечі та виштовхавши з каюти, і швидко пішов коридором, крикнувши на ходу:

- Ідіть за мною! Не відставайте!

До кают-компанії, яка зараз виконувала роль їдальні для команди корабля, ми вже бігли. Увірвавшись до каюти, побачили, що більшість чоловіків приступили до вечері. Вони підняли голови від своїх тарілок і навіть перестали жувати. Деміан оглянув усіх і голосно та владно наказав:

- Їжа отруєна, хто їв - на палубу, два пальці в рот - і вирвіть усе, що з'їли, якщо хочете жити!

Якусь мить всі шоковано дивились на нього і граф загарчав:

- Швидко!

Двічі просити не довелося, люди кинулися до виходу і ми відступили в сторону, даючи прохід, а посол ще більше підвищивши голос, та перекрикуючи шум, що піднявся, наказав:

- Хто не їв, залишається тут!

За хвилину в кают-компанії залишилися тільки ми з ним, кок Уго, який очманіло стояв з мискою в руці біля казанка з м'ясним рагу і троє матросів, до яких ще не дійшла черга.

Деміан перевів важкий погляд на кока, той увесь сжався і нервово вимовив:

- Мессир, це не я! Я ще не їв тільки тому, що не встиг нагодувати інших.

Граф примружив очі, а потім запитав, звертаючись до всіх присутніх:

- Де цілитель?

Уго і матроси спантеличено переглянулися між собою і кок згадав:

- Його не було за вечерею... Я саме думав послати когось за ним.

- Коли ви його востаннє бачили?

Уго зблід як полотно і витер тремтячою рукою піт з чола:

- Він заходив у камбуз, коли я готував вечерю...

Деміан кивнув, приймаючи відповідь, і продовжив допит:

- Хто ще був у камбузі?

- Ще матрос Гаспаро, він чистив овочі...

- Де він?

- Вибіг разом з іншими...

- Гаспаро їв рагу?

Кок згідно кивнув і один із матросів підтвердив:

- Так їв, я бачив. Ось його миска, - і вказав пальцем на тарілку, біля якої валялася перекинута ложка з рагу, і поруч - пережована їжа, яку виплюнули.

- Ясно, - сказав Деміан, - хто ще заходив у камбуз?

- Клер. Одразу після цілителя, взяла вечерю для мадемуазель Ізабель та забрала її.

- Вона б встигла підсипати отруту?

- Я не знаю... Я тоді відволікся то на цілителя, то на неї... - розгубився Уго.

- Хто ще приходив?

- Більше нікого не було.

Граф різко видихнув і скомандував:

- Усі, йдіть за мною!

Стрімко вийшов і попрямував коридором до каюти цілителя. Там смикнув за ручку дверей, що виявилися не замкненими, та з тріском відлетіли до стіни у відповідь на його агресивний натиск, увірвався всередину і бурмочучи собі під ніс:

- Де його саквояж із ліками? - почав шукати, перевертаючи все догори дном й скидаючи на підлогу.

Ми мовчки спостерігали за ним, стоячи у коридорі й заглядаючи всередину, оскільки каюта була такою маленькою, що там навряд чи могли б розміститися більше двох людей. Обшук швидко закінчився, оскільки меблювання обмежувалося вузьким ліжком, столом, стільцем і грубим дерев'яним комодом. Граф зі злістю вилаявся та вдарив кулаком об стіл. Чашка, що стояла на краю, підстрибнула, впала на підлогу і з глухим тріском розсипалася на глиняні осколки.

Деміан перевів повний люті погляд на нас, через що ми з переляку розступилися і притулилися до стінки, пропускаючи його. Не кажучи жодного слова, він знову швидким кроком попрямував у камбуз, а ми, не змовляючись - за ним. Там граф зачерпнув воду з бочки, роздав кухлі коку та матросам і наказав:

- Пийте!

Ті, без запитань, випили залпом.

Деміан шумно видихнув:

- Будемо сподіватися, що вода не отруєна. Набирайте воду в глечики і несіть на палубу, треба всіх напоїти, кожен повинен випити щонайменше глечик, якщо не може або відмовляється - вливаєте силою або кличете мене.

Мідних глечиків на кухні було тільки двоє, їх схопили матроси й понесли нагору, решта кинулися врозсипну - хто в кают-компанію, а я у свою каюту, де взяла срібний глечик, набрала в нього води та рушила назовні.

На палубі творився хаос: хтось, звісившись через борт, викликав у себе блювоту, хтось пив воду, і вона одразу ж поверталася назад. Френсіс, бойовий маг, виділений мені Райаном, лежав, скорчившись на палубі, притискаючи руки та коліна до живота. До нього я й кинулася, з величезним зусиллям посадила, оперши на борт, благала випити воду, і заливала її в нього. Він не міг піднятися та й узагалі ледве перебував у свідомості, але все ж робив те, що я просила. Його шлунок уже був порожній, але він однаково рвав водою і жовчю, болючі спазми не припинялися. Обличчя Френсіса стало сіро-зеленим, а на шкірі ряснів піт. Маг був ослаблений і дихав поверхнево й рвано, але все ж не втрачав свідомість, як тоді, коли я його знайшла, і потроху приходив до тями. Я панічно боялася, що він помре в мене на руках, але поступово проміжки між спазмами подовжувалися і він почав дихати рівніше. Я стомлено зітхнула, озирнулася, та помітила, що світ навколо нас змінився.