Глава 6.1. Подарунки

У бальному залі ми з Деміаном розійшлися в різні сторони як у морі кораблі. Я знайшла Райана і попросила поговорити наодинці.

- З тобою все добре? - у його голосі звучала стурбованість.

- Якщо добром можна назвати те, що без мене мене одружили, - буркнула я, з докором дивлячись на брата.

Він з розумінням кивнув:

- Ходімо прогуляємося, - і запропонував мені лікоть, за який я одразу вхопилася.

Ми покинули галасливий палац, і біля дзвінкого фонтану навпроти центрального входу, я нетерпляче запитала:

- Дядько вимагає, щоб я вийшла заміж за принца Леонарда?

Райан підняв брови, здивувавшись, звідки я про це знаю, після чого тонко посміхнувся:

- Бель, дядечко ніколи й нічого не вимагає. Він тільки натякнув, що чекає від тебе вірного та зваженого рішення. І мимоходом згадав, що дівчата у твоєму віці часто бувають примхливими та вередливими, але він-то знає, що ти розумна не по роках.

Ох, дівчата у нашому світі всього лише предмет обміну для їхніх батьків, опікунів та інших родичів, так би мовити - спосіб зміцнення зв'язків. Єдиний мінус - за ними потрібно давати придане, свого роду відкуп. Зате що більше доньок - то більше родинних зв'язків та міцніші вплив та влада. Такий собі клей, що скріплює міцніше за дружбу і породжує союзи, засновані на крові.

- Але я не хочу їхати! Не хочу залишати тебе, Марі, подруг, та навіть тітку Фелісію! - в серцях вигукнула я.

Райан із розумінням подивився на мене:

- Я теж не хочу, щоб ти їхала. І повір, розраховував, що ми знайдемо тобі нареченого тут, - він обійняв мене лівою рукою за плечі і жартівливо посміхнувся, - Але ж ти хотіла стати принцесою!

- Райане, мені тоді було десять років, - іронічно нагадала я.

Брат став серйознішим:

- Бель, ми ж не віллани, щоб одружуватися із-за кохання.

- Але погодься - це було б чудово!

- Не погоджуся, - остудив мій запал Райан, - повір, у коханні немає нічого особливого, сьогодні ти зачарований чудовою дівчиною, а завтра вона видасть якусь безглузду нісенітницю, і вся її привабливість розвіється. Набагато краще зробити розумний вибір, від якого потім не будеш кусати лікті.

- А як же наші батьки? Адже вони кохали одне одного!

- Про це я й кажу. Це був договірний шлюб. Як всі в нашому роду. Як і мій майбутній шлюб.

Райан знову посміхнувся, намагаючись мене підбадьорити:

- Хіба не всі дівчата мріють вийти заміж за принца?

- Виходить, не всі... - сумно протягнула я, задумливо проводячи рукою по білим пелюсткам квітучої вишні, що зустрілась нам по дорозі. Вони так ніжно сяяли перламутром у м'якому світлі Селени та безшумно осипались від найлегшого дотику на травяний килим…

- Про що ж ти мрієш?

Хм... Я підняла голову і подивилася на ясні зорі:

- Я б хотіла відкрити школу для дівчаток із бідних сімей...

- Чудово! - підтримав мене брат, - Ось станеш принцесою Еланії і займайся благодійністю скільки хочеш.

Але мої фантазії було вже не спинити, вони мчали у світле майбутнє галопом, як дикі коні:

- А якщо зовсім розмріятися, було б чудово стати знаменитою, вільною як вітер художницею, жити і творити в просторній мансарді з великими вікнами в якомусь старовинному будинку в центрі Амідеї... - я вже бачила ці прекрасні картини перед своїми очима.

- Як месьє П'єро? - хмикнув брат, згадуючи прославленого королівського художника.

- Як він, - кивнула я.

- Тільки зауваж, месьє П'єро такий один, а більшість посередніх художників закінчують життя в безвісності та злиднях. Та й живуть не краще.

- Добре, - розсміялася я. - Тоді я стану відомою поетесою!

- Бель, представники богеми, звісно, вміють пустити пил у вічі, але повір, за ними усіма стоять багаті покровителі...

- Як твоя Адель? – вирвалось у мене.

Ми ніколи не обговорювали коханку брата, Адель Фуфо, провідну актрису Королівського театру Мірадейї. Я взагалі-то й не повинна була б про неї знати.

Брат здивувався моїй обізнаності в його особистому житті, але вирішив не вдавати з себе суворого татуся:

- Так... Їхнє основне джерело доходу - далеко не мистецтво. А в старості вони зазвичай бідні й зайняті тим, що гріють себе спогадами про колишню славу та натовпи шанувальників, що обсипали їх квітами та компліментами.

- Як все це сумно, - зітхнула я.

Виходить, мої мрії та сподівання - не більше ніж наївні фантазії...

- Така реальність, - знизив плечима брат.

Райан завжди був повною протилежністю мені - практичний, зібраний, без ілюзій у своїй холодній голові.

- Але ти одружишся з чарівною дівчинкою Евелін, а я - з невідомим принцом, який навіть не спромігся приїхати та познайомитися зі своєю нареченою! - капризно зауважила я.