Глава 4.1. Ох, ці ловеласи…

Я прокинулася рано вранці з відчуттям радості на душі. Вона переповнювала мене зсередини і рвалася назовні. Я розплющила очі й потягнулася.

Чим цей ранок відрізнявся від будь-якого іншого? Здавалося б, нічим. Так само кружляли, немов танцюючи, невагомі порошинки в променях сонячного світла. На тлі рожевих шовкових шпалер вони самі здавалися ніжно-рожевими.

Я сіла й озирнулася. Невже прокинулася раніше Анет? Вона завжди приходить о восьмій.

Але нічого! Рано, то рано, спати більше не хочеться, а хочеться пишного яблучного пирога з корицею, який вміє пекти тільки Марі. Згадала й одразу ніби відчула його солодкий, з легкою кислинкою, смак на язиці.

Я підхопилася, попрямувала до ванної, вмилася, швидко вдягнула легку домашню сукню кольору слонової кістки й заплела косу, перехопивши її білою стрічкою. Ну, як зуміла. Та хто мене вранці побачить крім слуг?

Весело та безтурботно перескакуючи через сходинки, я мчала на кухню і думала чому так люблю цей пиріг.

А тому що він про любов. Марі пекла його коли я хворіла або була засмучена, а вона хотіла мене порадувати. Сьогодні я здорова і не в печалі, якраз навпаки, але відчуваю - без пирога мені не жити.

Підбігаючи до кухні, я відчула насичений запах кави, змішаний з ароматом свіжої випічки з мигдалем та корицею. Наша рання пташка уже на ногах.

Двері кухні гостинно відчинені навстіж, і, очікувано, я застала економку біля плити з чайником в руках. Як завжди, веселу та бадьору, в акуратному білосніжному чепчику і такому ж бездоганному фартусі.

Марі, яка служила нянею спочатку при Райані, а потім при мені, років десять тому стала економкою, але все одно продовжувала пекти свої пироги, це вже добра традиція. Вона давно була для нас не просто служницею, адже виростила мене та брата. Майже вся її сім'я служила у нас: спершу її чоловік, Поль, та вона сама, а згодом і їхня донька, Анет, яка кілька років тому стала моєю покоївкою.

- Марі-і-і-і, - протягнула я, зупинившись біля дверей та притулившись до одвірка, - Спечи, будь добра, яблучний пиріг. Інакше я помру просто тут, на місці.

- І вам доброго ранку, Бель, - розсміялася вона. - Не треба вмирати. Давно ви його не просили, що сталося?

- Та просто захотілося, сил немає. І чай м'ятний завари. Райан уже пішов?

- Ще на світанку, тільки й встиг що каву випити, та й то ледве вмовила, - невдоволено пожалілася жінка.

Я затишно влаштувалася на стільці біля відчиненого навстіж вікна з чашкою ароматного чаю, та замилувалась видом на сад, що саме прокидався і запаморочливо пах квітучою магнолією. Марі замішувала тісто та нарізала яскраво-червоні яблука, наспівуючи завзяту вілланську пісеньку про дівчину, яка віртуозно крутить одразу кількома нареченими, а я замислилася про своє.

Ніде правди діти, Деміан дуже привабливий чоловік. Вчора було не до розглядання його зовнішністі, але сьогодні образ посла немов живий стояв переді мною. Смаглявий як усі еланці, чорнявий, з пронизливими очима кольору гарячого шоколаду, такими глибокими начебто дивляться тобі в саму душу, навіть коли він усміхається. Рівний ніс, немов виліплений під лінієчку, тонкі губи, вольове підборіддя. З таких тільки картини малювати. Точно! Намалюю його портрет, таких я ще не малювала...

А хочеш позбутися нав'язливого образу - вилий його фарбами на полотно! Тільки так він відпустить. Це я знала з власного досвіду. 

От чому приголомшлива зовнішність не поєднується з такими ж винятковими душевними якостями? Боги, схоже, вважають це занадто розкішним подарунком - обдарувати людину і чудовим характером, і привабливими рисами. Так, таких людей просто не буває... Інакше, вони були б подібні до богів.

Тільки зараз я помітила, що Марі прямо дивиться на мене і не може дозватися:

- Бель! Бель! Ви що, замріялися?

Я здригнулася, немов прокидаючись від сну, і світ одразу ж наповнився звуками:

- Так, Марі, задумалася.

Економка проникливо подивилася на мене, схиливши голову на бік та піднявши брови:

- Чи не закохалася ти, дівчинко?

Я розгубилася від такого простого запитання:

- Я? Я - ні. Ні, звісно. З чого ти взяла?

Прозорлива жінка з докором похитала головою:

- Ви б себе збоку бачили. Сидите, немов не тут і не зі мною. А лице таке... Як у закоханих дівчат, ось таке лице!

Я б віднікувалась й далі, але з вигляду Марі зрозуміла, що це не пройде. Вона мене наскрізь бачить. І, зітхнувши, зізналася:

- Є один молодий чоловік...

Марі з розумінням посміхнулася.

- Але мені не варто й думати про нього, - знову зітхнула я. 

І як би це пояснити, не вникаючи в подробиці нашого знайомства? 

- Але він, схоже, кохає іншу дівчину… - в решті пояснила так.

Жінка зажурилася:

- Ну раз іншу, тоді так... Але, може, в них усе не серйозно? - з надією в голосі, зворушливо переживаючи за мої почуття, запитала Марі.

У них точно все несерйозно, враховуючи, що вона дружина іншого, - подумала я, ледь не хмикнувши в голос, але замість цього сказала правду, хоч і не всю, вирішивши добити добру жінку сучасними нравами: