Я почервоніла та відвела очі.
А йому нормально! Такий самий відкритий та чесний вигляд. От звідки у людини стільки приголомшливого нахабства?
Я допитливо подивилася на Деміана і підказала:
- Я так розумію, ви хочете вибачитися?
- Я? З чого б це? - здивувався він.
І справді, що це я...
- Ви ж знали, хто я, вірно? Навіщо тоді все це?
- Ні, не знав.
- Не помітила ні краплі здивування на вашому обличчі, коли брат нас представляв, - наполягала я.
- Я запідозрив це зовсім недавно, коли зрозумів, що ви дракониця. Тоді ж здогадався, що ймовірність, що ви - Ізабель де ла Манш, дуже висока.
Я зітхнула, зрозумівши, що вибачень не дочекаюсь:
- Ясно...
- То скільки ж в Мірадейї молодих дракониць? Це питання не дає мені спокою, - з цікавістю запитав посол.
- Одна. Я.
- Не густо, - зауважив Деміан.
- Яке розчарування, чи не так?
- І не кажіть…
Я напустила на себе серйозний вигляд і суворо промовила:
- Вкрай нерозсудливо з боку дипломата шантажувати та спокушати єдину молоду драконицю в королівстві та, зауважу, близьку родичку короля...
- Зі свого боку зауважу, що ви зовсім не схожі на вогняну драконицю, - помітив він.
Тут посол має рацію. Вогняні дракониці всі як одна полум'яно червонокосі, їхнє волосся відливає живим вогнем, та й зовні вони красуні - яскраві, високі, зухвалі, від таких неможливо відвести очей. Зі скульптурно виліпленими обличчями, не те що моє - з круглими, як яблучка, дитячими щічками, незважаючи на худорлявість. Такі, як моя бабуся, Адалін, герцогиня ла Анжур, що живе зараз в Еланії. Ось вона й досі красуня, незважаючи на свій вік. Можливо, саме по ній Деміан і склав свою думку про вогняних дракониць. У моїй же крові тісно переплелася вогняна драконяча магія з роду батька і сильна магія повітря від матері, що зробило мою зовнішність не настільки виразною, волосся не таким яскравим, світло-рудим, та пом'якшило риси обличчя.
Крім того, я дракониця, яка погано вміє обертатися у свою магічну форму, оскільки дівчині ці навички начебто й ні до чого, і маг, який магічить на елементарному рівні. Справа в тому, що мене завжди більше цікавили мистецтво та творчість, ніж магія.
- І це ще спірне питання, хто кого спокушав, - добив він мене.
Я не витримала багатозначного погляду Деміана й опустила очі, знову густо почервонівши. Та почала уважно розглядати свої руки. Потім зупинила себе, зробила глибокий довгий вдих та різкий видих.
Все – я здаюсь! Його неможливо переспорити! Усі мої випади посол відбуває жартома, вони здаються смішними й безглуздими, я почуваюся наче оленятко перед запеклим гончаком. Деміана не можливо збентежити, не можна змусити визнати свою неправоту. А сам він атакує граючись, зовсім не напружуючись.
Я підняла голову та, проігнорувавши його останні слова, в’їдливо запитала:
- Хіба вам не доводилося бачити мій портрет?
- Доводилося, - погодився Деміан. - Але художник, мабуть, сильно його прикрасив.
Я тільки й змогла що похитати головою. Приголомшливо безпардонна людина.
- Ви... - я запнулася, - Ви - дуже, дуже поганий посол! За цей вечір ви образили мене скільки разів, що я вже збилась рахувати!
Я намагалась поглядом висловити своє обурення та все, що про нього думаю, оскільки слів мені не вистачало. Та й якийсь не правильний він дипломат – говорить що думає і робить що хоче.
- Я вас образив? - щиро здивувався граф ла Амбросіо, - Вибачте. Я зовсім не хотів цього. Але ви дійсно зовсім не схожі на той портрет. По правді кажучи, ви дуже милі, і художникові не вдалося передати й краплі вашої чарівності.
Сказано це було напрочуд теплим тоном. У відповідь на таке зізнання мої очі широко розкрилися у подиві.
От як одна й та сама людина може одночасно говорити настільки суперечливі речі? І при цьому виглядати такою відвертою?
Я зітхнула, визнаючи свою поразку в спробі зрозуміти графа ла Амбросіо, та запропонувала укласти перемир'я:
- Деміане, давайте забудемо все, що сьогодні між нами сталося, і станемо добрими знайомими? Магічна клятва в силі, кожному з нас нічого боятися.
Посол миролюбно посміхнувся:
- Домовилися. Ви подаруєте мені свій наступний танець?
- Ні, - різкіше ніж слід, відповіла я.
Він здивовано підняв брови, і я пояснила:
- Я обіцяла його іншому кавалеру. Крім того, я вже пропустила кілька танців і тепер доведеться кожному з ображених моєю неувагою гідних молодих людей пояснити свою вкрай неввічливу поведінку та пообіцяти ще один танець. І найважливіше, - я уїдливо на нього подивилася, - Ми з вами й так надмірно зблизилися за цей вечір!
Судячи з обличчя Деміана, він не бачив у нашому зближенні нічого незвичайного, і мене дуже вчасно виручив Райан, що саме повернувся до нас та продовживши світську бесіду наче вона й не переривалася. А потім знову почалися танці.
#316 в Любовні романи
#72 в Любовне фентезі
#74 в Фентезі
кохання та пригоди, від ненависті до кохання, сильні почуття
Відредаговано: 01.08.2023