3.2. Продовження

Я почервоніла та відвела очі.

А йому нормально! Такий самий відкритий та чесний вигляд. От звідки у людини стільки приголомшливого нахабства?

Я допитливо подивилася на Деміана і підказала:

- Я так розумію, ви хочете вибачитися?

- Я? З чого б це? - здивувався він.

І справді, що це я...

- Ви ж знали, хто я, вірно? Навіщо тоді все це? 

- Ні, не знав.

- Не помітила ні краплі здивування на вашому обличчі, коли брат нас представляв, - наполягала я.

- Я запідозрив це зовсім недавно, коли зрозумів, що ви дракониця. Тоді ж здогадався, що ймовірність, що ви - Ізабель де ла Манш, дуже висока.

Я зітхнула, зрозумівши, що вибачень не дочекаюсь:

- Ясно...

- То скільки ж в Мірадейї молодих дракониць? Це питання не дає мені спокою, - з цікавістю запитав посол.

- Одна. Я.

- Не густо, - зауважив Деміан.

- Яке розчарування, чи не так?

- І не кажіть…

Я напустила на себе серйозний вигляд і суворо промовила:

- Вкрай нерозсудливо з боку дипломата шантажувати та спокушати єдину молоду драконицю в королівстві та, зауважу, близьку родичку короля... 

- Зі свого боку зауважу, що ви зовсім не схожі на вогняну драконицю, - помітив він.

Тут посол має рацію. Вогняні дракониці всі як одна полум'яно червонокосі, їхнє волосся відливає живим вогнем, та й зовні вони красуні - яскраві, високі, зухвалі, від таких неможливо відвести очей. Зі скульптурно виліпленими обличчями, не те що моє - з круглими, як яблучка, дитячими щічками, незважаючи на худорлявість. Такі, як моя бабуся, Адалін, герцогиня ла Анжур, що живе зараз в Еланії. Ось вона й досі красуня, незважаючи на свій вік. Можливо, саме по ній Деміан і склав свою думку про вогняних дракониць. У моїй же крові тісно переплелася вогняна драконяча магія з роду батька і сильна магія повітря від матері, що зробило мою зовнішність не настільки виразною, волосся не таким яскравим, світло-рудим, та пом'якшило риси обличчя.

Крім того, я дракониця, яка погано вміє обертатися у свою магічну форму, оскільки дівчині ці навички начебто й ні до чого, і маг, який магічить на елементарному рівні. Справа в тому, що мене завжди більше цікавили мистецтво та творчість, ніж магія.

- І це ще спірне питання, хто кого спокушав, - добив він мене.

Я не витримала багатозначного погляду Деміана й опустила очі, знову густо почервонівши. Та почала уважно розглядати свої руки. Потім зупинила себе, зробила глибокий довгий вдих та різкий видих.

Все – я здаюсь! Його неможливо переспорити! Усі мої випади посол відбуває жартома, вони здаються смішними й безглуздими, я почуваюся наче оленятко перед запеклим гончаком. Деміана не можливо збентежити, не можна змусити визнати свою неправоту. А сам він атакує граючись, зовсім не напружуючись.

Я підняла голову та, проігнорувавши його останні слова, в’їдливо запитала:

- Хіба вам не доводилося бачити мій портрет?

- Доводилося, - погодився Деміан. - Але художник, мабуть, сильно його прикрасив.

Я тільки й змогла що похитати головою. Приголомшливо безпардонна людина.

- Ви... - я запнулася, - Ви - дуже, дуже поганий посол! За цей вечір ви образили мене скільки разів, що я вже збилась рахувати!

Я намагалась поглядом висловити своє обурення та все, що про нього думаю, оскільки слів мені не вистачало. Та й якийсь не правильний він дипломат – говорить що думає і робить що хоче. 

- Я вас образив? - щиро здивувався граф ла Амбросіо, - Вибачте. Я зовсім не хотів цього. Але ви дійсно зовсім не схожі на той портрет. По правді кажучи, ви дуже милі, і художникові не вдалося передати й краплі вашої чарівності.

Сказано це було напрочуд теплим тоном. У відповідь на таке зізнання мої очі широко розкрилися у подиві.

От як одна й та сама людина може одночасно говорити настільки суперечливі речі? І при цьому виглядати такою відвертою?

Я зітхнула, визнаючи свою поразку в спробі зрозуміти графа ла Амбросіо, та запропонувала укласти перемир'я:

- Деміане, давайте забудемо все, що сьогодні між нами сталося, і станемо добрими знайомими? Магічна клятва в силі, кожному з нас нічого боятися.

Посол миролюбно посміхнувся:

- Домовилися. Ви подаруєте мені свій наступний танець?

- Ні, - різкіше ніж слід, відповіла я.

Він здивовано підняв брови, і я пояснила:

- Я обіцяла його іншому кавалеру. Крім того, я вже пропустила кілька танців і тепер доведеться кожному з ображених моєю неувагою гідних молодих людей пояснити свою вкрай неввічливу поведінку та пообіцяти ще один танець. І найважливіше, - я уїдливо на нього подивилася, - Ми з вами й так надмірно зблизилися за цей вечір!

Судячи з обличчя Деміана, він не бачив у нашому зближенні нічого незвичайного, і мене дуже вчасно виручив Райан, що саме повернувся до нас та продовживши світську бесіду наче вона й не переривалася. А потім знову почалися танці.