Птах-колискар

 Коли туман розвіявся, Римма опинилася на хмаринці. Вона була м’яка на дотик і пахла чебрецем та медом. Над нею розлилося нічне небо — глибоке, зоряне, з віконечками у сни.

Деякі віконечка світилися жовтим, рожевим, фіолетовими кольорами, але були й такі, де не було світла.

— Ці діти бачать кошмари? Бідолашні... — Римма ринулася до одного з віконечок, відчувши, що щось не так. Вона ніби стала не собою. Дівчинка подивилася на свої руки, але їх не було! Замість рук у неї були фіолетово-рожеві крила.— Я стала птахом?

Здивована Римма не почула свого голосу. Він задзвенів тихо і по-новому.

«Це голос колискаря!.. Птаха, який щоночі прилітає до дітей, співаючи їм колискові. Мрії здійснюються!» — подумала дівчинка, розправивши крила.

Серце покликало її до віконця, де не було світла.За віконцем на неї чекала несподіванка — у ліжку спала Варвара. Вона лежала, притуливши щічку до подушки, і тихо схлипувала уві сні. Її брови були стурбовано зсунуті, а губи тремтіли, ніби вона от-от прокинеться від чогось страшного.

Підлетівши ближче до сестри й сівши у узголів’ї ліжка, Римма прошепотіла:

— Я з тобою, Варваро. Це тільки ніч... А я — світло в ній.

І заспівала колискову, яка лилася сама собою, мов срібний дощик:

Спи, моя пташечко, хай не болить,

Нехай пройде те, що тяготить.

Світло яскраве в долоньці неси —

Воно розжене твої темні сни.

Спи, моя пташечко, хай не болить,

Буду я поруч з тобою щомить.

Мрії здійсняться — а це веселить,

Спи під крильцем, де любов шелестить.

Спи, моя пташечко, хай не болить...

Варвара перестала тремтіти. Вона глибше занурилася в сон, спокійно зітхнула й усміхнулася уві сні.

— Не знала, що моя сестра бачить кошмари, — з сумом дивилася Римма на сестру. — А якщо кошмар повернеться?.. Стати б мені феєю сну якомога скоріше... 

— Ти завершила своє випробування! — пролунало в тиші. — Тепер черга за останньою мрією...