Засідання воєнного кабінету

Засідання воєнного кабінету.

Крок 7: Стратегічна нарада з котом
Якщо у вас є кіт, це його зірковий час. Обговоріть з ним плани по захопленню сонячного місця на підвіконні, оптимальні маршрути нічного "тигидику" та стратегію випрошування їжі, коли світло нарешті увімкнуть. Кіт, ймовірно, просто спатиме, але ви відчуєте себе справжнім лідером.

Світло зникло чотири години тому. Я вичерпав усі доступні розваги: порахував плитки на кухні, спробував жонглювати яблуками (невдало) і провів повну інвентаризацію шкарпеток. Нарешті, коли нудьга досягла критичної точки, я зрозумів: настав час для серйозних справ. Настав час для стратегічної наради.
Я знайшов головного експерта з виживання в екстремальних умовах — мого кота Бориса. Він, як завжди, перебував у стані глибокої медитації на моєму улюбленому светрі.
— Товаришу генерале, — почав я офіційним тоном, обережно сідаючи навпроти нього. — Прошу вашої уваги. У нас надзвичайна ситуація.
Борис у відповідь ліниво відкрив одне око, що я розцінив як "доповідайте".
Я розклав на підлозі умовну карту квартири, намальовану на звороті старого календаря. Свічка, що стояла поруч, створювала драматичні тіні, як у справжньому штабі.
— Отже, порядок денний. Пункт перший: захоплення стратегічних висот. Я маю на увазі підвіконня у вітальні. Як тільки з'явиться сонце, це буде ключова точка для отримання вітаміну D і спостереження за воробцями. Пропоную діяти спільно: я відволікаю фікус, а ви займаєте плацдарм.
Борис видав тихий звук, схожий на хропіння. Я зрозумів це як "план хороший, але потребує доопрацювання логістики".
— Добре, переходимо до пункту другого: оптимізація нічних пересувань. Ваш фірмовий "тигидик" о третій ночі дещо хаотичний. Пропоную розробити чіткі маршрути, щоб мінімізувати зіткнення з моїми ногами та максимізувати психологічний тиск на сусідів знизу. Ось, я накреслив схему: кухня-коридор-спальня-стрибок на шафу.
Генерал потягнувся, випустивши кігті й встромивши їх у мій светр. Я сприйняв це як знак схвалення нової тактики.
— Чудово. І, нарешті, пункт третій, найважливіший: операція "Голодні очі". Коли світло увімкнуть, настане вирішальний момент. Нам знадобиться подвійна порція корму як компенсація за моральні страждання. План такий: ви сідаєте біля порожньої миски й дивитеся на мене з виразом вселенської скорботи. Я роблю вигляд, що не помічаю. Тоді ви підключаєте важку артилерію — жалібне нявчання. Якщо не спрацює, переходимо до плану "Б": починаєте тертися об мої ноги, створюючи загрозу моїй рівновазі.
Борис перевернувся на інший бік і голосно муркнув. Це був, безперечно, сигнал повної згоди. Він, як досвідчений воїн, знав, що продовольче забезпечення — основа будь-якої успішної кампанії.
Я відчув себе справжнім лідером. Моїм наказам підкорялися, мої плани схвалювали. Ми були командою, єдиним організмом, готовим протистояти темряві.
— Дякую за плідну співпрацю, генерале, — сказав я, почухавши його за вухом.
У відповідь Борис підняв голову, подивився на мене своїми величезними очима, голосно й чітко сказав "Мяу" і знову заснув.
Я все зрозумів. Нарада закінчена. План затверджено. Тепер залишалося тільки чекати світанку. Або світла. Що настане раніше. І я був упевнений, що з таким союзником ми непереможні. Хоча, здається, частину про "відволікти фікус" він проспав. Доведеться імпровізувати.