Нірвана в режимі очікування

Нірвана в режимі очікування.

Крок 6: Глибока медитація
Сядьте у позу лотоса (або просто на диван) і зануртесь у глибокі роздуми. Теми для медитації:
"Сенс буття без Wi-Fi".
"Чи існує життя після повної розрядки павербанка?".
"Скільки ще морозива залишилось у морозилці?".

Коли всі справи в темряві були перероблені — холодильник врятовано, театр тіней показано, а кіт остаточно образився за випадкові стусани — для мене настав час для вищої практики. Час для глибокої медитації.
Я вмостилася на дивані, схрестивши ноги в позу, що віддалено нагадувала лотос, а точніше — крендель. Закрил очі. Зробил глибокий вдих, як радили всі гуру з YouTube (мир їхньому праху до наступного ввімкнення світла). І почал занурення у глибини свідомості.
Медитація перша: "Сенс буття без Wi-Fi"
«Я — спокій. Я — гармонія. Я відпускаю всі думки...» — повторювал я про себе.
Але думки відпускатися не хотіли. Вони роїлися, як бджоли біля вулика.
«Цікаво, що там у стрічці новин? А раптом саме зараз хтось виклав фото смішного котика, а я його не бачу? Це ж екзистенційна втрата! Чи існує лайк, якщо його ніхто не поставив? Чи існує сторіз, якщо його ніхто не переглянув? У чому сенс мого існування, якщо я не можу довести його онлайн? Можливо, справжнє життя — це те, що відбувається, поки ти чекаєш на підключення до мережі?..»
Від таких глибоких філософських питань у мене почала боліти голова. Я вирішил перейти до наступного рівня.
Медитація друга: "Життя після павербанка"
«Я — енергія. Я — світло. Я не залежу від зовнішніх джерел...»
Її погляд, навіть крізь заплющені повіки, був прикутий до маленького зеленого вогника на павербанку, що лежав поруч. Два з чотирьох індикаторів уже згасли.
«Що буде, коли згасне останній? Чи перетвориться мій телефон на звичайний шматок скла та металу? Чи зникне мій цифровий відбиток? Чи забудуть мене друзі у всіх чатах? Можливо, повна розрядка — це і є справжня нірвана? Повне звільнення від пут цивілізації? Або це просто означає, що доведеться розмовляти з чоловіком?..»
Ця думка була настільки страшною, що я різко відкрил очі й перевірил, чи не згас ще один індикатор. На щастя, ні.
Медитація третя (найглибша): "Доля морозива"
Я зрозуміл, що попередні теми були надто абстрактними. Потрібно було зосередитися на чомусь матеріальному. Нагальному.
«Я — потік. Я приймаю все, що відбувається...»
І тут її свідомість перенеслася до морозильної камери. Там, у крижаній пустелі, самотньо лежало пів відра фісташкового морозива. Її улюбленого.
«Скільки воно ще протримається? Чи відчуває воно, як тепло невблаганно підкрадається? Чи перетворюється його ідеальна кремова структура на жалюгідну солодку калюжу? Чи варто здійснити рятувальну операцію? Але ж це порушить мою асану... Та й ложка далеко... Чи можна їсти морозиво руками, якщо це частина духовної практики? Це ж акт єднання з продуктом... Акт прийняття його долі...»
Думки про морозиво були настільки яскравими й детальними, що я відчул його смак на язиці.
Раптом  медитацію перервав голос дружини з іншої кімнати:
— Льоня, а ти не знаєш, де наше морозиво? Я щось не можу знайти.
Я розплющил очі. Її дзен луснув, як мильна бульбашка. Я зірвался з дивана швидше, ніж будь-який просвітлений гуру.
— Тільки не кажи, що ти його з'їв! — вигукнула вона, також мчачи на кухню.
Виявилося, що глибока медитація — це чудово. Але є речі, які вимагають негайного, рішучого втручання. Особливо, якщо вони фісташкові. Нірвана нірваною, а морозиво — за графіком. Навіть якщо цей графік — аварійний.