Великий театр темної кімнати

Великий театр темної кімнати.

Крок 5: Опануйте мистецтво театру тіней
Все, що вам потрібно – свічка і стіна. Показуйте класику: заєць, собака, і незрозуміла фігура, схожа на вашого сусіда, коли він знову свердлить стіну о 8 ранку. Ваші рідні будуть у захваті. Або в жаху. У будь-якому разі, емоції гарантовані.

Коли світло зникло втретє за тиждень, родина Петренків пройшла всі стадії прийняття: від гнівних прокльонів на адресу енергетиків до філософського споглядання темряви. Цього разу, коли всі павербанки були підключені, а стратегічні запаси їжі ліквідовані, настала нудьга. Глибока, безпросвітна, як і сама квартира.
І тоді татові, дядькові Сашкові, прийшла в голову геніальна ідея.
— Агов, театрали! — урочисто проголосив він, запалюючи останню товсту свічку. — Оголошую відкриття Великого сімейного театру тіней!
Дружина Тетяна скептично підняла брову, а дванадцятирічний син Андрійко навіть не відірвався від тьмяного екрана телефона.
— Перший акт! Класика! — Сашко схрестив руки перед свічкою, і на стіні з'явилася тінь. — Вгадайте, хто?
— Це... качка-мутант? — припустив Андрійко.
— Це голуб миру! — ображено відповів тато. — У нього просто складний характер.
Тетяна ледь помітно посміхнулася. Сашко, відчувши перших глядачів, увійшов у раж. На стіні почали з'являтися класичні фігури: заєць (схожий на кенгуру з артритом), собака (яка більше нагадувала динозавра, що чхає) і лебідь (з явно вивихнутою шиєю).
— Тату, а можеш показати щось сучасне? Наприклад, Людину-павука? — попросив Андрійко, нарешті відклавши телефон.
— Легко! — Сашко напружив фантазію, заплутав пальці в неймовірний вузол, і на стіні з'явилося... щось. Воно мало вісім кінцівок, але було більше схоже на павука, який потрапив під каток.
— Це... це після битви з Таносом? — уточнив син.
Тетяна вже не стримувала сміх. Атмосфера в кімнаті ставала все більш жвавою. Натхненний успіхом, Сашко вирішив перейти до складнішого репертуару — портретів.
— А тепер, увага! — прошепотів він таємничим голосом. — Портрет нашого сусіда, дядька Віті, коли він о восьмій ранку вмикає перфоратор!
Він склав руки в химерну конструкцію, зігнув великий палець, що символізував свердло, і почав ритмічно рухати всією конструкцією, видаючи губами звук "Дж-ж-ж-ж!". Тінь на стіні була неймовірно схожою: роззявлений у німому крику рот, вирячені очі й вібруючий ніс.
Це був тріумф. Андрійко реготав так, що аж згинався навпіл. Тетяна, витираючи сльози, аплодувала.
— А тепер маму! Покажи маму, коли вона бачить мої оцінки! — попросив син.
Сашко кивнув, як справжній маестро, і за мить на стіні з'явилася тінь: одна рука трималася за серце, інша — за голову, а брови були трагічно зведені.
— Дуже схоже, — визнала Тетяна, намагаючись зберегти суворий вигляд. — Але де ж мій валідол?
Вечір перетворився на справжню виставу. Вони показували всіх: вчительку математики, касирку з супермаркету, і навіть їхнього кота Мурчика в момент, коли він намагається вкрасти ковбасу. Кожна нова тінь викликала вибухи сміху, який розганяв темряву краще за будь-яку лампочку.
Коли світло нарешті увімкнули, вони ще кілька секунд сиділи, мружачись. Яскрава реальність здалася нудною порівняно з їхнім маленьким театром.
— Ну що, — сказав Сашко, задуваючи свічку. — Може, ще на біс? У мене є чудова ідея для пародії на нашу бабусю, коли вона дивиться серіал.
І всі зрозуміли, що наступного відключення світла вони чекатимуть з нетерпінням. Адже іноді, щоб побачити найцікавіше, потрібно просто вимкнути світло.