Хранитель Відсотка

Хранитель Відсотка.

Крок 3: Телефон – священний артефакт
Переведіть телефон у режим "цеглинка на чорний день". Яскравість на мінімум, інтернет вимкнути, всі додатки закрити. Відтепер він потрібен лише для двох речей: дивитися котра година і раз на годину перевіряти, чи не з'явилися новини про світло. Кожен відсоток заряду – на вагу золота.

Для Сергія апокаліпсис почався не з вибухів чи зомбі, а з цифри "58%" на екрані його смартфона. Світло зникло годину тому, і він, за звичкою, безтурботно гортав меми. Кожен свайп, кожен смішний котик, кожне відео з TikTok — усе це тепер здавалося злочинною розтратою найціннішого ресурсу у Всесвіті.
— Так, без паніки, — прошепотів він у темряву, ніби заспокоював не себе, а сам телефон. — Ми тебе врятуємо.
Почався священний ритуал, який древні предки, що жили у 2021 році, називали "режим консервації".
Дія перша: Велике Очищення.
Сергій почав закривати додатки. Це було не просто свайпання вгору. Кожне закриття було ритуальним вигнанням демона-енергожера. "Геть, Instagram! Прощавай, Facebook! YouTube, ти спокушав мене достатньо!" Він закрив навіть калькулятор, бо хто знає, на які підступи здатна ця ненажерлива бестія.
Дія друга: Занурення у Сутінки.
Наступним кроком було зменшення яскравості. Повзунок повільно поповз униз, і екран з яскравого порталу в світ перетворився на ледь помітне мерехтіння в темряві. Тепер, щоб щось розгледіти, доводилося підносити телефон до самого носа, ніби ювелір, що вивчає рідкісний алмаз.
Дія третя: Розрив Зв'язку.
Найважчий крок. З тремтячими пальцями Сергій вимкнув мобільний інтернет та Wi-Fi. Клац. Смартфон офіційно перетворився на розумну цеглинку. Відтепер він існував у власному цифровому вакуумі, відрізаний від суєти зовнішнього світу.
Він поклав телефон на стіл, на оксамитову серветку для окулярів, яка тепер слугувала вівтарем. Артефакт відпочивав.
Відтепер життя Сергія підкорялося новому, суворому графіку. Рівно о шостій вечора він обережно, двома пальцями, взяв телефон. Натиснув кнопку блокування. Екран ожив своїм тьмяним світлом. 57%. Добре. Не втратили жодного зайвого бійця. Він швидко глянув на годинник і знову занурив артефакт у сон.
Годину він провів у медитації, намагаючись не думати про те, скільки лайків зібрав його останній коментар.
Рівно о сьомій вечора — повторення ритуалу. 56%. "Тримається, мій хороший, тримається," — прошепотів Сергій, погладжуючи холодний корпус. Цього разу він дозволив собі розкіш: на три секунди увімкнув інтернет, щоб завантажити сторінку ДТЕК. "Ремонтні роботи тривають". Знову розрив зв'язку.
Найбільше випробування настало о пів на дев'яту. Телефон завібрував. Сповіщення! Хтось написав у месенджер! Це була спокуса, рівносильна тій, що пропонувала яблуко в Едемському саду. Сергій заплющив очі. Його пальці свербіли. Мозок вимагав дофаміну.
"Ні! — подумки крикнув він. — Сила волі! Ми не для того економили цілих два відсотки, щоб здатися зараз!" Він уявив, як цей відсоток перетворюється на пил, і стійко проігнорував вібрацію.
Так минуло ще кілька годин. Сергій став справжнім хранителем відсотка. Він знав, що кожен збережений пункт — це ще десять хвилин надії, ще один шанс дізнатися, коли закінчаться ці темні часи.
Коли батарея опустилася до критичних 15%, у квартирі раптом щось клацнуло. Яскраве світло люстри вдарило по очах.
Сергій не радів. Він не кинувся вмикати телевізор чи комп'ютер. Він, як справжній жрець, що завершив свою місію, повільно взяв кабель зарядки, встромив його в розетку, а потім — у священний роз'єм свого артефакта.
На екрані з'явилася іконка зарядки. Зелений вогник блискавки.
— Дякую, що витримав, друже, — прошепотів Сергій.
Звук сповіщення про початок зарядки пролунав у тиші квартири, як найсолодша музика у світі.