Експеримент "Знайомство з родиною"

Експеримент "Знайомство з родиною"

Крок 2: Знайомство з родиною
Придивіться до тих дивних людей, що живуть з вами в одній квартирі. Кажуть, це ваша сім'я. Настав час дізнатися їхні імена, поговорити про щось, крім "де пульт?" та "ти за інтернет заплатив?". Можна навіть дістати настільні ігри. "Монополія" може тривати якраз 8 годин і закінчитися сімейним скандалом – чим не розвага?

Коли світло зникло, Олег спершу подумав, що це тимчасово. Але коли Wi-Fi роутер здався і телефон перейшов у режим економії, стало зрозуміло: це надовго. З темряви його кімнати почали виходити дивні силуети.
Першим з'явився високий підліток із навушниками на шиї, який рухався квартирою, як привид, простягаючи руки в пошуках розетки. Його очі виражали екзистенційну кризу.
— Тату, інтернет усе? — пролунав трагічний голос.
Олег придивився. Здається, цього хлопця звали Дмитро. Або якось так. Він точно був його син.
Потім з кухні вийшла жінка зі свічкою в руках. Її обличчя, освітлене знизу, виглядало загадково і трохи зловісно.
— Олеже, ти платив за інтернет? — спитала вона.
— Іро, яка різниця, якщо світла немає?
— А раптом це пов'язано? — логіка дружини була, як завжди, залізобетонною.
Так вони й опинилися втрьох у вітальні. Сиділи в темряві й мовчали. Тиша була настільки гучною, що було чути, як сумує кіт у кутку. Перші пів години пройшли в ритуальних спробах комунікації.
— Як справи в школі? — запитав Олег у сина.
— Норм, — відповів силует, не відриваючи погляду від чорного екрана смартфона.
— А на роботі як? — спитала Ірина в чоловіка.
— Норм.
Стало ясно, що без зовнішніх подразників їхній соціальний протокол давав збій. І тоді Ірина, як справжній кризовий менеджер, висунула пропозицію, від якої кров застигла в жилах.
— А давайте в "Монополію"?
З антресолей дістали запилену коробку, яка востаннє бачила світ, коли Дмитро ще вірив у Діда Мороза. Гральні кістки глухо стукнули по столу, освітленому тремтливим полум'ям трьох свічок.
Почалося все мирно. Олег купив залізницю. Ірина почала скуповувати дешеві "коричневі" вулиці. Дмитро, який перші десять хвилин грав із виразом обличчя "за що мені це все", несподівано увійшов у раж. Він отримав "помаранчеві" активи і почав будувати імперію.
За годину атмосфера змінилася.
— Мамо, ти серйозно поставила готель на Хрещатику? Ти ж знаєш, я збирався туди йти! — з обуренням вигукнув Дмитро.
— Це бізнес, синку. Нічого особистого, — холоднокровно відповіла Ірина, перераховуючи іграшкові гроші.
Ще за дві години Олег зрозумів, що живе з двома безжальними капіталістичними акулами. Його син, виявляється, був не просто підлітком, а фінансовим генієм із хитрою посмішкою Рокфеллера. Він уклав з матір'ю картельну змову і методично банкрутував батька.
— Тату, ну давай так: ти віддаєш мені останню залізницю, а я дозволяю тобі один раз безкоштовно пройти по моїй вулиці, — запропонував Дмитро з виглядом мафіозного боса.
— Ти шахрай! Я бачив, як ти пересунув свій будиночок! — не витримав Олег.
— Не було такого! Ти просто погано граєш!
— Діти, не сваріться, — втрутилася Ірина, обережно підсовуючи фішку чоловіка на поле "Сплатіть податки".
На п'ятій годині гри Олег був у повному відчаї. Він заклав усе, що мав, і його єдиним активом залишалася фішка у формі капелюха. Він зрозумів, що нічого не знав про цих людей. Його дружина була хитрим стратегом, а син — безжальним рейдером.
— Все! Я банкрут! І це все через вашу змову! — Олег драматично кинув фішку на стіл. — Я з вами більше не граю!
— Та годі тобі, тату, це ж просто гра... — почав Дмитро.
— Гра?! Ти відібрав у мене все! Навіть Водопровід!
І саме в цей момент, на піку сімейної драми, яскраво спалахнула люстра. Світло повернулося.
Усі троє на мить замовкли, мружачись від несподіваного світла. Дмитро миттю схопив телефон і встромив у розетку. Ірина побігла перевіряти холодильник. А Олег сидів і дивився на розкидане поле "Монополії".
Він дізнався багато нового. Наприклад, що його син має талант до ворожих поглинань, а дружина могла б керувати транснаціональною корпорацією.
Він подивився на своїх рідних, які миттєво повернулися до звичного життя, і подумав: "Мабуть, іноді темрява потрібна, щоб по-справжньому розгледіти, з ким ти живеш. І зрозуміти, що в "Монополію" з ними краще не грати".