Операція "Котлета"

Мотивуюча гумористична інструкція з виживання: Як провести 8 годин без світла і не збожеволіти
Отже, ДТЕК знову нагадав, що життя – це не лише світлі смуги, а й темні, причому за графіком. Але не панікуйте! Вісім годин без електрики – це не трагедія, а унікальна можливість для пригод та самопізнання.

І головне: пам'ятайте, українців темрявою не злякати. Ми з неї ще й мемів наробимо! Тримаймося

***

Операція "Котлета"

Крок 1: Термінова евакуація продуктів
Відкрийте холодильник і проведіть "аудит". Все, що може зіпсуватися, підлягає негайній ліквідації. Це офіційно називається "Операція 'Котлета'". Ваша місія – з'їсти все, що не може чекати. Дієта? Яка дієта? Зараз головне – рятувати стратегічні запаси!

Все почалося з тиші. Тієї самої гнітючої тиші, коли раптово замовкає холодильник, вимикається телевізор, а єдиним звуком у квартирі залишається ваше здивоване "Та-а-ак...". Сповіщення від ДТЕК на телефоні безжально підтвердило: "Шановні клієнти, у вас 8 годин на самопізнання та медитацію".
Перші п'ятнадцять хвилин Тарас провів у стадії заперечення. Він клацав вимикачами, перезавантажував роутер (навіщось) і навіть постукав по лампочці, ніби це могло її реанімувати. Але коли екран телефону показав 87% заряду, настала стадія прийняття. І жаху.
— Холодильник! — прошепотів він у темряву, наче згадав про пораненого товариша на полі бою.
Озброївшись телефоном у режимі ліхтарика, Тарас підійшов до білого велетня, який тепер нагадував крижаний саркофаг. Це був момент істини. Він відчинив дверцята. Звичного світла не було. З надр холодильника війнуло холодом і невизначеністю.
— Так, спокійно, — промовив він сам до себе, як досвідчений командир спецзагону. — Починаємо аудит. Кодове ім'я... — він окинув поглядом полиці й побачив її. Самотню, вчорашню, але таку багатообіцяючу. — "Операція 'Котлета'".
Місія була чіткою: врятувати все, що не переживе восьмигодинної теплової атаки. Внутрішній дієтолог Тараса почав панічно кричати щось про калорії, глікемічний індекс і "ти ж збирався на пробіжку".
— Мовчати! — суворо наказав Тарас своєму внутрішньому голосу. — Зараз не до дієт! Ми рятуємо життя! Стратегічні запаси!
Першими під ліквідацію потрапили "швидкопсувні війська": два йогурти, термін придатності яких спливав завтра о дев'ятій ранку. Тарас віддав їм шану, з'ївши прямо з баночок. Далі в бій пішла важка артилерія — нарізка салямі та шматок сиру, що вже почав підозріло блищати.
— За вас, хлопці! — пробубонів він із набитим ротом.
Потім він побачив головну ціль. Недоїдений шматок торта "Наполеон". Це був ворог підступний, солодкий і абсолютно несумісний з салямі. Тарас вагався лише секунду.
— Жодного полоненого! — вигукнув він і взявся за торт тією ж виделкою, якою щойно перевіряв готовність сосиски.
І ось настав фінал. На тарілці, в центрі спустошеного поля бою, лежала вона. Генерал Котлета. Холодна, але незламна. Тарас підняв її з усіма почестями. Це була не просто їжа. Це був символ опору ентропії.
Він з'їв її повільно, вдумливо, як справжній переможець.
Сидячи в темряві посеред порожніх контейнерів та обгорток, Тарас відчував дивну суміш ситості та героїзму. Він впорався. Він переміг.
І саме в цей момент у коридорі зрадницьки блимнула лампочка. Світло дали. Через 48 хвилин після відключення.
Холодильник бадьоро загудів, ніби нічого й не сталося. Тарас подивився на влаштований ним бенкет, потім на свій живіт і тихо промовив у простір:
— Ну... хоч котлету врятував.