Марта:
Все прилетіло шкереберть! От приходжу я зі школи, мріючи тільки про одне — хоча б на годину завалитися на диван із телефоном, заплющити очі й забути про існування тригонометрії, але ж ні! Тільки-но я переступаю поріг, як мамка з порога вирішує перетворити мій вечір на виправну колонію суворого режиму й змушує сідати за уроки.
Ну от серйозно, уроки — це ж справжні тортури! Виділити кілька годин на домашку після шести уроків висиджування за партою — це пряме знущання над дитячою (чи вже майже дорослою) психікою. Ви самі знаєте, як це: приходиш додому, розгортаєш зошит, сідаєш за книжкою з геометрії чи алгебри, і в тебе в голові наче починається якийсь дикий балет котів під важкий рок! Цифри стрибають, теореми розлітаються в різні боки, а єдине, про що думає мозок — це скільки днів залишилося до канікул.
— Марто, ти уроки збираєшся робити чи знову в телефоні зависаєш? — лунає з кухні голос мамки, який зараз здається гучнішим за сирену.
Я важко зітхаю, дивлячись на цей злощасний підручник, де графи й формули зливаються в суцільну пляму. Геометрія дивиться на мене з неприхованою злістю, а я дивлюся на неї. І хто кого переможе в цій битві нервів — поки велике питання.