Вечір наступного дня після втечі принцеси.
— Що ви накоїли? — гнівався король. — Мері, ти хоч розумієш, що ваша витівка з цією підміною та втеча Еліари може обернутися трагедією? — Його Величність Ердар міряв власний кабінет кроками, поки я сиділа на дивані, опустивши голову та зціпивши руки в замок. Поруч був Крістіан. Хлопець обіймав мене за плечі та максимально підтримував, постійно нагадуючи, що він поруч й мені немає чого боятися.
— Це мав бути невинний жарт… Гра в хованки. І Еліара має повернутися одразу як забере сукні…
— Які ще сукні? Куди вона поїхала? Кажи! — він свердлив мене своїм поглядом, від якого душа уходила в п’яти.
— В Білогір’я, — ледь вичавила я.
— Що? На схід королівства? До кордону з Землями чудовиськ? — Ердар схопився за серце та зробив глибокий вдих. — Старий дурень! — нарешті проговорив він та схопивши склянку води одним махом її опустошив.
— Ваша Величносте! Не хвилюйтеся так. Мої люди вже попереджені, я дав наказ розшукати її… Все-таки Еліара — моя наречена. Тільки не сварить Мері. Дівчина не винна, — вступив у розмову Крістіан.
— Я не збираюся карати Мері. Це моя вина. Я припустився помилки. Не помітив, не почув… — Ердар повільно опустився в крісло. — Чому ти одразу мені не повідомила? — чоловік збліднів. Він дійсно виглядав наляканим та стурбованим.
— Я не могла зрадити принцесу. Ми разом з малих літ. — Я відвела погляд й не змогла стримати сліз. Насправді, я також дуже хвилююся за Еліару. Намагалася переконати її цього не робити, але ж вона вперта, хіба почула б? Вона вважала, що такий вчинок змусить вас одуматися на видавати її заміж за нелюба, — я поглянула на Крістіана, а той лише підібгав губи та стиснув мою долоню.
— Ми маємо знайти її раніше, ніж вона потрапить до лап драконів. Вони ще приймуть її за цьогорічну жертву… Мій дід наказував ніколи не забувати та не порушувати цю традицію, інакше всьому королівству загрожує страшна біда, я хотів вберегти її, але не зміг…
— Що за біда? — поцікався Крістіан.
— Не знаю. Ніхто ніколи не говорив про це. Та й жодного документу я так й не знайшов. Але наважатися розірвати договір не можу.
— Дивно то все. У військовій академії теж кажуть про якусь біду та навіть прокляття, але ніхто з нас ніколи не бачив, щоб дракони нападали на села чи щось таке. Це все виглядає немов легенда...
— А де тоді всі ці дівчата? За сотню років ми відправили їм найкращих, — король затулив обличчя руками. Таким розгубленим я бачила його чи не вперше. — І Еліару не зміг вберегти… З малечку беріг. Найняв для неї кращих вчителів… І справа не лише в драконах… — король не завершив фразу, адже на порозі його кабінету з’явилася королева.
— То моя донька й правду втекла? — на порозі кабінету з’явилася Софія. І ми з Крістіаном одразу підскочили на ноги. — Сидіть, діти, — мовила королева. Вона підійшла до Ердара та влаштувалася поруч з ним в сусідньому кріслі. — Моя дівчинка. Як же так…
— Ми знайдемо її, обіцяю, — додав Крістіан.
— Я впевнена, що Еліара не могла далеко поїхати. Варто шукати по найближчих селах. Дівчина виросла в палаці, хіба вона зможе жити у простих тавернах? — розхвилювалася Софія. — Вона не дуже самостійна…
— Ваша Величносте, ми її знайдемо. Я теж долучуся до пошуків, — проговорив Крістіан.
— Тоді не будемо гаяти часу. Мері, ти мусиш бути в палаці, й більше ніякого маскараду з вуалями та перевдяганням, добре? — суворо поглянула на мене королева Софія. — Досі не розумію, як я не змогла вас розрізнити, адже раніше з цим проблем не виникало. Я вас з дитинства знаю, як облуплених. Так, ви схожі, але кожна має свої особливості та навіть говірка у вас різна. Як в тумані все, — похилитала головою Її Величність.
— Мері, Крістіане, дуже прошу — більше ніяких таємниць. Про все повідомляти негайно! А тепер йдіть! — король вказав рукою на двері й ми поспішили покинути його кабінет.
Я не знала де себе діти від сорому. Було страшенно ніяково перед усіма. І перед собою. І ще я точно знала, що ніколи собі не пробачу, якщо з Еліарою щось трапиться.
— Люба Мері, ти вся тремтиш, — проговорив Крістіан, коли ми спустилися в сад. — Ходи до мене. — Він міцно притиснув мене до себе. — Не бійся нічого. Я буду поруч, добре? — поглянув мені в очі.
Я знову відчула те дивне тепло в грудях, метеликів, що пурхали десь в животі.
— Добре, — кивнула я.
— Я дам знати, як щось стане відомо, а ти відпочинь, — проговорив Крістіан, випускаючи мене з обіймів. Йому підвели коня, й хлопець поспіхом покинув королівський двір.
Я провела його поглядом, озирнулася по сторонах, ловлячи на собі зацікавленість інших слуг та поспішила до себе. Потрібно нарешті зняти той костюм та вдягнути вже звичну мені форму служниці. Я проста дівчина, що рано втратила батьків. Селянка. Хіба я можу мріяти про увагу того хлопця як Крістіан? Ні. Ніколи. Тож, потрібно працювати далі й більше ніколи не погоджуватися на авантюри. Ох, Еліаро, сподіваюся, ви в безпеці…
#152 в Любовні романи
#31 в Любовне фентезі
#39 в Фентезі
#7 в Міське фентезі
протистояння характерів, принцеса-втікачка, від ненависті до кохання
Відредаговано: 20.11.2026