— Мері, — раптом окликнула мене Алістера. — А залишайтеся на обід. Ми з дівчатами взялися робити пиріжки з солодким сиром. Георг їх дуже любить.
— Пиріжки? — здивовано подивилася на неї. Мені ще ніколи не доводилося готувати. В палаці цим займалися наші кухари. Соромно зізнатися, але я жодного уявлення не мала як це робиться. Максимум, що я могла собі приготувати — це сендвічі.
— Погоджуйтеся, не соромтеся! — щиро усміхнулася жінка.
— Це якось не зручно, та й мені ще треба до будиночка дістатися, — хотіла вже відмовитися.
— Не зручно спати не стелі, — раптом промовила Алістера. — А в Білогір’ї мене засміють, якщо дізнаються, що я гостю голодною з хати випустила!
— Вибачте, я не хотіла вас образити… — раптом стало жахливо ніяково. Я й не підозрювала наскільки для селян це може бути важливо.
— Ходімо, Мері, ходімо, — вона потягнула мене за собою.
Ми спустилися на перший поверх, опинившись у просторій кухні, і я з цікавістю оглядала інтер’єр, шафки, баночки з різними спеціями та мішки з крупами, що в них зберігалися.
— Мері, зможеш збити яйця? — хазяйка дала мені миску та кілька яєць. Я навіть не встигла помітити з якої полиці вона то все дістала.
— Угу! — кивнула я, намагаючись не видати себе. І як же це робиться?
Я поклала яйця на стіл, й одно з них тут же покотилося.
— Чорт! — вигукнула я, хапаючи його, але, мабуть, занадто сильно стиснула, бо воно луснуло в моїй долоні.
— Мері, все в порядку? — занепокоїлася Алістера.
— Так. Вибачте, з мене, мабуть, погана помічниця, — зітхнула я.
— Це всього лише яйце. Вимий руки та візьми інше, — махнула рукою жінка.
— Вибачте, я ніколи раніше не готувала… — нарешті зізналася.
— Справді? Не вмієш робити тісто? То ми тебе навчимо. Дивися! — Алістера підхопила зі стола два яйця, розбила їх об край миски, виливаючи вміст зі шкарлупок. Потім взяла виделку та швидко-швидко почала їх збивати, перетворюючи на піну, додала цукру й знову все гарно збила.
Дівчата тим часом розчинили в теплому молоці дріжджі, влили в миску топленого масла, ту саму яєчну суміш, борошно й все добре перемішавши, накрили тісто рушником.
— Ось й все! — тепер десь годинку чекаємо, поки підійде, тим часом зробимо начинку та розігріємо рагу, що я з вечора наготувала. Як знала, що саме сьогодні ви приїдете!
— Мамо, ти завжди знаєш, коли тато повертається! — проговорила старша з дівчаток.
— Ми просто багато років прожили разом. І я дійсно навчилася його відчувати.
— Це дивовижно, — проговорила я.
— Та ні, ніякої магії тут нема, — знизала плечима жінка. — Лише кохання.
Я спостерігала за тим, як ця сильна жінка та дівчата поралися на кухні, як швидко та справно в них все виходило й думала лише про те, чому в палаці цього не вчили? От нащо мені було треба стільки науки та теорії, якими ніколи не можна наїстися досита? Краще б навчили готувати їжу — це той навик, що точно знадобиться!
За деякий час на столі ми вже розкочували тісто, розділюючи його на квадратики.
Я обережно підхопила один шматок тіста, поклала на середину солодкий сир з родзинками та защепила так, як показувала мені Алістера.
— Молодець, Мері. В тебе дуже гарно виходить. Ти обов’язково навчишся. От побачиш! — підморгнула мені жіночка.
— Дякую, що вірите в мене!
— Гадаєш, я від народження вміла то робити? Зовсім, ні. І теж перші мої пиріжки вийшли не дуже гарними й навіть трохи підгоріли, але то нічого. Головне — не опускати руки, й все вийде.
Пиріжки відправилися у духовку, й за пів години весь дім, здавалося, наповнися ароматом свіжої здоби.
— Коли рук багато, то будь-яка робота швидко робиться, — усміхнулася Алістера.
— Так, ви праві, — погодилася з нею я, обтрушуючи борошно зі свого одягу та ретельно вимиваючи руки.
— Чим у вас так смачно пахне? — до кухні увійшов Георг. Його погляд зосередився на мені, він хилитнув головою та подивився на дружину.
— Пиріжки з сиром, твої улюблені, — жінка підійшла до нього, обіймаючи. — Я запросила Мері пообідати з нами. Ти ж не проти?
— Ні, не проти. Я знаю, як ти любиш гостей, — усміхнувся велетень.
— Я піду одразу після обіду. Хочу до сутінок дістатися того будиночку біля озера.
— Я тебе проведу, Мері, — тут же озвався Георг.
— Дякую.
Алістера якось дивно поглянула на свого чоловіка, але нічого йому не сказала.
— Гаразд, у мене все готово. Тож, швидко сідайте до столу, я зараз поставлю тарілку та витягну з печі гарбузове рагу, а потім будемо пити чай з пиріжками.
— Мері, а ви справді зі столиці? І працюєте у палаці? — спитала мене молодша донька Георга та Алістери.
— Звичайно.
— І яка вона, принцеса? Гарна?
#19 в Любовні романи
#3 в Любовне фентезі
#5 в Фентезі
#1 в Міське фентезі
протистояння характерів, принцеса-втікачка, від ненависті до кохання
Відредаговано: 18.11.2026