Як позбутися принцеси

Розділ 5. Еліара.

Кінь радісно фиркнув побачивши мене. Про нього справді подбали: чисте стійло, свіже сіно та повна миска води.

— Привіт, друже. Ти як тут? — погладила його блискучу шорстку. — Не сумуєш? Зранку ми продовжимо нашу мандрівку, а поки як слід відпочинь.

Каштан почав переминатися з ноги на ногу, демонструючи готовність вирушити далі.

— Скучив за мандрами? Завтра, любий мій, а поки відпочивай, — посидівши з ним ще трохи, я вирішила прогулятися нічними вуличками та оглянути ці Зелені Хутори.

Вуличні ліхтарі давали достатньо світла, та й народу у цей час навіть у вузьких провулках було чимало — мешканці сиділи на власних терасах, або за столиками кав’ярень та в корчмах.

Я з цікавістю дивилася на всі боки, намагалася зрозуміти, чим живе народ, які проблеми вони обговорюють та що насправді їх турбує. Звісно, одного вечора для цього замало. Та навіть так я ще більше переконувалася в тому, що вчинила вірно.

Батько вимагав від мене слухняності, не дозволяв спілкуватися з тими, хто, на його думку, був негідним уваги короля, тож, тепер я навіть відчувала провину за те, що потреби нашого народу залишаються поза увагою, й це лише шкодить репутації та підтримці королівської родини. Але це він ще не знає, на який факультет я збираюся вступати в Академії…

— Гей, диви куди преш, — з кута на мене вискочив здоровань — високий худий хлопець, приблизно мого віку, від нього несло тютюном та джином, він ледь тримався на ногах.

Тож, я втиснулася в стіну, з острахом пропускаючи його, він хилитнуся пару разів, але горланячи на всю вулицю пісні, поспішив далі.

Тепер ідея захисту від Георга виглядала як план, адже шанси зустріти отаких от кадрів на шляху до сходу були дуже великими.

Вирішивши, що пригод на сьогодні вистачить, я поспішила повернутися у свій готель, й хоч спати мені ще не хотілося, всередині будівлі я почувалася безпечніше. Перевіривши, що двері кімнати зачинені на замок, я деякий час постояла біля них, розмірковуючи та вдивляючись у вікно.

Я впоралася. Я змогла дати собі раду без численних слуг та гувернанток, якими мене забезпечив батько. Навіть без охорони. Пишалася собою, пишалася тим, що можу подбати про себе самостійно, так, як мене вчив мій Вчитель верхової їзди. Чи не єдина людина у палаці який ніколи не був зі мною м’яким та невпинно повторював про важливість вміти піклуватися про себе, своїх близьких, тварин, всіх тих, хто слабший за нас, та не залежати від інших.

Щоб трохи згаяти час, дістала свій щоденник та вивела гарним почерком наступний запис: «Зелені Хутори. Життя простих людей».

Описала свої враження від відвідування таверни та знайомства з Георгом, після чого сховала блокнот у торбу та вляглася у ліжко. Довгий час крутилася з боку на бік, сон зморив мене лише на світанку, тож, коли я знову прокинулася, сонце вже здійнялося досить високо, і я зрозуміла, що проспала.

Швидко прийнявши душ, вдягнула дорожній костюм та поспішила покинути цей готель. На вулиці знову було гамірно, на ринковій площі йшла активна торгівля, я купила собі свіжу здобу, стакан міцної кави на сніданок та виїхала на дорогу.

Сьогодні мені знову належить проїхати чималу відстань.

Я вдивлялася в обличчя вершників, що зустрічалися мені, час від часу навіть озиралася. У мене виникло стійке передчуття, що мене вже почали шукати, тож, варто бути обачною та обережною.

Коли сонце здійнялося високо над головою, я зупинила Каштана біля придорожньої корчми.

Тут просто неба стояли столики під парасольками, тож, прив’язавши коня, я обрала один, що стояв наче окремо від інших, під розкидистим деревом та відкинувшись на спинку плетеного крісла, заплющила очі.

Втома давалася взнаки.

З середини доносилися гучні звуки сварки, а за мить двері закладу з тріском відчинилися й назовні вискочив високий худорлявий чоловік.

— Я знайду на вас управу! Обманщики! Шахраї! — крикнув він, пригрозивши кулаком, та поправивши поли свого плаща, хотів вже йти, але раптом його погляд зосередився на мені. Золоті очі кліпнули, права брова здивовано поповзла угору. — Пані, якщо не хочете собі неприємностей, раджу вам покинути цю корчму якомога скоріше. Вони пропонують вчорашнє кисле рагу під виглядом свіжого!

Я лише знизала плечима.

Чоловік махнув рукою, стрімко підійшов до стійбища та вивівши свого коня, скочив на нього й вже за хвилину сховався з виду.

— Прошу вибачити за очікування, — до мене підійшла пишногруда жіночка в кольоровому платті, поверх якого вдягнений білий передник.

— Добрий день, все нормально. Скажіть, а у вас справді скисле рагу?

— Рагу зварили сьогодні зранку, не вірте цьому наклепу, — якось не дуже впевнено проговорила жінка.

— А що ще є у вас? — не хотілося ризикувати своїм здоров’ям.

— Сирні коржики з овочами та зеленню, тільки з печі витягнула, ще гарячі.

— Тоді мені коржик та каву, — попросила я.

— Вже несу, пані, — радісно усміхнулася хазяйка закладу.

Їжа виявилася смачною та дійсно свіжою, тож, я не пожалкувала, що вирішила залишитися.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше