3

Коли настав день Х, я мало не пищала від захвату. З першого погляду складалося враження, що ви потрапляєте у готичну казку.

Карети під'їжджали одна за одною, глухо постукуючи колесами по бруківці. Не дивлячись на кінець жовтня, ніч стояла тепла, завдяки чому я могла спостерігати з тераси за приїздом аристократів до нашого замку. Все було зроблено, як я й планувала. Біля воріт гостей зустрічало опудало – високе, у поношеному капелюсі та в темній сорочці з довгими руками, що тихо шаруділи від найменшого подиху вітру. Як тільки перша карета зупинилася перед ним, всередині гарбузовою голови спалахувало м'яке світло – ніби хтось запалив ліхтар.

— Запрошую до замку Сейнтфайрів, — хрипло, але водночас ввічливо промовив він, після чого ковані ворота відчинялися самі собою, злегка скрипнувши.

Опудало плавно повернулося в бік замку, тим самим запрошуючи їхати далі. Його рухи були напрочуд плавними та дещо виточненими. Ця дивовижна іллюзія була майстерно створена магами, яких знайшов та найняв Каем спеціально для балу. Все ж, ми не могли наражати на небезпеку аристократів через мою нестабільну силу.

Карети зупинялися вже перед самим замком, де стояли охоронці – переодягнені у костюми скелетів, настільки реалістичні, що дехто з гостей мимоволі стискав руку супутника міцніше.

— Пароль? – гучно й трохи урочисто питав один із «скелетів».

Гості обмінювалися поглядами і, трохи ніяково всміхнувшись, відповідали словами, які були написані в запрошеннях:
— Трик—о—тріт?

Коли було дотримано задуманої гри, другий охоронець чемно вручив кожному невеликий пакунок, перев'язаний темно–помаранчевою стрічкою. Всередині пакетиків знаходилися тістечка у формі гарбузиків, шоколадні «летючі миші», карамельні палички й навіть маленькі пряники у формі черепів, розмальовані білою глазур’ю. Аристократи не надто бажали приймати подарунок, але варто їм було побачити обгортку зі знаком найпрестижнішої кондитерської Імперії, вони міняли свою думку. Тримали ці пакуночки так, ніби в руках у них коштовності, й одразу переставали крутити носом.

Я чудово знала, що вони усі в чергах стоять заради того, аби спробувати солодощі звідти. Тому спеціально згадала при Каемі, що хочу зробити маленький жест, який одразу мав підкупити більшість, але кондитер із «Ерджен» може не погодитися. Мій чоловік сказав ні про що не хвилюватися і, певно, він скористався своєю владою, бо вже за пару годин пан Саріель сидів у нас вдома й сам пропонував свою допомогу.

« — Ну хіба у мене не найкращий чоловік? – подумки раділа я».

— Вітаємо вас на Геловінському балу Сейнтфайрів, — злагоджено промовила охоронці, роблячі крок у бік і запрошуючи пройти.

Коли гості переступали поріг замку, їх одразу зустрічав коридор, оздоблений темними тканинами. Уздовж стін горіли свічки – високі, у срібних підсвічниках, які були виготовлені спеціально для сьогоднішнього вечора і мали відкидати тіні, схожі на переплетіння гілок. Ілюзія нагадувала ліс з фільму жахів і може навіть скластися враження, що ці дерева спостерігають за кожним, хто проходив повз.

Кроки луною відбивалися в тиші (що теж мало додавати атмосфери). Лише музика, ледь чутна, доносилася з–за зачинених дверей великої зали.

Я не могла бачити гостей, варто було їм опинитися всередині, але могла уявити їхні перелякані очі. Бідолашні. Їхні бали зазвичай дуже нудні. Нікому б в голову не прийшло святкувати таким чином.

А далі більше…

Настала черга оголошувати гостей, які прибули і ось, коли двері у бальну залу відчинялися, з нізвідки з'являлися чорні кажани та розліталися навсібіч. Їхні крила залишали за собою короткий шлейф димчастого сяйва. У самій залі в повітрі – під самою стелею й по боках –  плавали гарбузи зі свічками всередині та кожен похитувався, наче в такт невидимій музиці. В кутках залу тремтіли ілюзорні павутинки, час від часу по них пробігали примарні павуки.

Все це також було роботою магів.

Двері на терасу відчинилися і показалася постать Каема. Одягнений він був в чорний піджак, який підкреслював поставу, а золотаво-гірчичний жилет під ним додає теплих відтінків до темного образу. Його улюблені темно-сині сорочки були замінені на чорну з високим коміром, а на грудях блищала витончено зроблена прикраса зі смарагдом всередині.

Його стиль був стримано готичний і водночас добре гармоніював з моїм вбранням.

Побачивши мене, Каем легенько нахилив голову, а вуст торкнулася легка усмішка.

— Виглядаєш неймовірно! Навіть місяць з зорями мали би зніяковіло сховатися, бо ти перевершила їх у красі, — прошепотів він, коли підійшов ближче.

Я не встигла навіть зреагувати, як він узяв мою руку та поцілував тильну частину долоні. Засміялася, ледве приховуючи збентеження. Що не кажи, а компліменти цей чоловік вмів робити! Але…хіба він збрехав?

Моя сукня сьогодні була гарного зеленого кольору, з ледь помітним візерунком із золотих ниток, що нагадував драконячі крила. На плечах — прозора чорна накидка, оздоблена крихітними камінцями, які мерехтіли, немов нічне небо. Руде волосся зібране в акуратний  вузол, з якого спадала одна недбала пасмо, — достатньо, щоб додати м’якість і живість образу. А з прикрас сьогодні обрала елегантний набір з сережок та кольє зі смарагдами.

Я була справжньою красунею. 
І так, я не стала перетинати межу та казати гостям прийти в костюмах привидів чи якоїсь іншої нечисті. Для них це було б занадто. В дрескоді просто вказала притримуватися темних тонів.

— Ти теж сьогодні гарний! – підморгнула Каему.

Взявши його під руку ми рушили в напрямку сходів, які вели вниз. Сьогодні я вперше влаштовувала бал в Імперії і його тематика була незнайомою для тутешніх жителів. Що досить ризиковано. Але й дивуватися ніхто не стане в разі чого, бо усім відомо, що я з іншого світу.

« — Треба просто зробити усе від мене залежне! Аби не шкодувати потім, — видихнула я подумки та приготувалася зустрітися з реакцією місцевої аристократії. Якою б вона не була.»