2

 Задумалася.

Я, звісно, могла б  дістати фейкове павутиння та кілька літаючих мишей – достатньо було б намалювати їх на папері, промовити коротке заклинання, і з того аркушу вивалилося б усе потрібне. Та кого здивуєш подібними трюками, якщо студенти тут викликають усіляку нечисть, аби здати залік з демонології?

Отож я вирішила підійти до справи творчо, поєднавши земний Геловін із магією Імперії драконів.

Почала експеремент зі старого, як саме свято, символу – гарбуза. Попросила Нетті провести мене до комори, де зберігали врожай. Серед купи помаранчевих кругляків почала вишукувати ідеальний. Змійка, яка полетіла услід за мною, весь час невдоволено шипіла щось на кшталт: «Замість вчитися — бавиться незрозуміло чим».

Не звертаючи на неї уваги, витягла найбільший та найокругліший гарбуз, і  наказала принести мені ще кілька схожих. Після чого пішла до альтанки в саду й заходилася там вирізати. Коли з’явилася перша усміхнена морда з зубами, я була дуже задоволена собою і  поставила всередину свічку. Було достатньо одного клацання пальців, аби вогник засвітився теплим світлом.

Залишилося найцікавіше – змусити цього красунчика літати. Все було зроблено і сказано правильно, магія текла впевнено і стабільніше, аніж в перші місяці перебування в цьому світі. Та, видно, саме сьогодні знову вирішила заглючити. Свічка всередині гарбуза почала плавитися просто на очах.

Ми зі Зміючкою синхронно глянули  одна на одну.

— І де, цікаво, я помилилась? – спитала у неї, чухаючи потилицю. Добре хоч в стінах академії зі мною такого не траплялося. Не хочеться стати відомою через «магічний фейл місяця».

— Прос-с-сто мало магії вклала, —  з розумним виглядом заявила Змійка, а потім наказала спробувати ще раз.

Її тон був таким впевненим, що я не стала сперечатися. І вже за якусь хвилину вона, напевно, про це пошкодувала.

Зробила все точнісінько, як сказала Зміючка, не допускаючи ніяких помилок. Навіть гарбуз стояв ідеально рівно, але замість того, щоб піднятися в повітря, мені зробили…сюрприз. І явно не з тих, що хочеться отримати вдруге.

Спочатку всередині нього спалахнули знайомі зелені іскри, проте на цей раз вони були дивні, пульсуючі і розтікалися по вирізаних лініях. Це вже підозріло. Зазвичай, коли мої чари поводяться таким чином, нічого доброго чекати не варто. Іноді складалося враження, що подібні витівки просто знущання богів!

Потім світло згасло. Тут я на кілька секунд зітхнула з полегшенням й поплескала себе по груддях. Усе обійшлося.

Та, як виявилося, розслаблятися було зарано. Очі гарбуза раптом спалахнули яскраво–червоним, і рот, вирізаний ножем, розтягнувся в широку і якусь зловісну посмішку. Замість декоратичних трикутників виросли справжні, гострі як бритва зуби.

От тоді й стало зрозуміло – Я ОБЛАЖАЛАСЯ!

— Нейтралізуюче заклинання! Швидко! – вигукнула Змійка, поки я ще не отямилася від шоку.

Дарма вона так кричала. Геловінський монстрик обернувся на звук її голосу і, немов зрозумівши, що вона становить загрозу, він різко підстрибнув та полетів уперед, вишкірившись. Моя мудра, всезнаюча Хранителька в паніці петляла між столом, вазонами та гарбузом, волаючи якось спинити це неподобство!

— Анья! Чого ти стоїш! Заклинання! – прокричала вона до мене.

А тим часом, гарбузик вже ганявся за нею навколо альтанки, клацаючи зубами, як голодний хомяк.

Я ледве стримала сміх. Не те щоб у мене була погана реакція, просто усе виглядало, як сцена чи то з комедії чи то з жахастиків. Та, усвідомила, що якщо зараз не врятую бідолашну Змійку, ризикую залишитися без наставниці.

Саме заклинання сказати не було проблемою, а от влучити ним в літаючий гарбуз виявилося складніше, ніж здається. Він то доволі вправно ухилявся, то ховався за речами(так, мінус два вазони через цю істоту), а в останній раз примудрився ще й випустити з рота клуби зеленого диму. Дякувати Шанаю, отруйним той не був. Лише трохи дезорієнтував. Довелося вичікувати підходящий момент, а він настав коли Змійка неслася прямісінько на мене і я, ледь не в останню мить, жбурнула заклинання їй за спину.

Гарбуз покрутився на місці, пирхнув димом і вибухнув спалахом зеленого полум'я, а його залишки розкидало на усі боки.

— Оце…атмосферненько було! – розсміялася я, витираючи з щоки шмат гарбузової м'якоті.

Змійка тяжко видихнула й упала на стіл. Вона виглядала так, ніби щойно пережила втечу від зомбі під час апокаліпсису. Не менше.

— Ледь не залишилася без хвос-с-ста через твій…декор! – намагалася віддихатися змія, але через секунду підняла на мене погляд  і злобно примружила свої жовті оченята.  – Більше ніяких експерементів! Нехай усі твої забанки виконують досвідчені маги!

Відвела погляд.

У  планах було змайструвати опудало – високу постать, яка мала зустрічати гостей біля воріт, освітлена тьмяним місячним сяйвом. Голова з гарбуза мала моторошно світитися й повертатися до кожної нової карети, таким чином їх вітаючи. В планах він ще мав знімати капелюха, але то вже занадто заморочно.

А тепер я дивилася на місиво з розплавленого воску й гарбузових залишок і думала, що експерементувати більше не стану. Хоча б до приходу Каема. Після зняття прокляття магічить він на тверду п'ятірку.  На відміну від мене, ага.

— Ти ж не збираєшся повторити все знову? – недовірливо спитала Змійка, спостерігаючи за тим, як я задумалася.

— А що, ти боїшся? Врешті–решт, у тебе ж є магія! – Усміхнулася я. – Чому сьогодні не скористалася нею?

— Я сьогодні мало кристалів з'їла, — образливо прошипіла Змійка. – У мене енергетичний дефіцит, а ще додалося моральне виснаження після втечі від гарбуза‐вбивці.

Я засміялася. Треба буде сказати Каему, щоб купив більше кристалів. Може, якщо моя хранителька не буде голодною – то перестане бути такою категоричною щодо Геловіну.