Як Попелюшка вирішила розв′язати

Попелюшка  вже  із сумом роздивлялася свій весільний альбом. Десять років минуло відтоді, як вона із замурзанки зробилася принцесою, але здавалося, що то було тільки вчора. І що найдивніше – останнім часом вона все частіше ловила себе на думці, що зовсім не проти ті часи повернути назад.

«Чи ти бува не здуріла? – картала себе Попелюшка,- знову до швабр, щіток, каструль? Перємой- ка всю посуду, да натрі поли повсюду, дров побольше наколі, на год кофє намєлі? Сказать кому - засміють».

Попеюшка  не ділилась ні з ким своїми думками. Тримала в секреті й той факт, що, бувало, прокидалась серед ночі поряд з Принцом, що інтелігентно похріпував, йшла в каптьорочку до прибиральниці тітки Вальки Гарбузихи, брала ганчірки, щітки і пхалася наводити лад в і без того сяючій бальній залі. От на якого чорта, питається, це потрібно було інтелігентній, освіченій (за час заміжжя Попелюшка встигла здобути дві вищі освіти) жінці з блискучими прерспективами стати королевою?

• От вроді всьо чудово, но всьо равно якась фігня, промовила Попелюшка, і тут же спохватилась, чи ніхто бува не почув. Не вистачало ше, щоб знов почали пальцем тицяти. Мовляв, притяг Принц в королівську сім’ю якусь обірванку без роду  і племені, вчинив мезальянс. Хоча то була чистісінька правда.

Попеюшка ще трохи погортала альбом, потім зі злістю швиргонула його десь аж за шафу.

• Ну от якого дурня мені треба? – запитала вона своє відобрження в дзеркалі, але те, звісно, нічого толком сказать не могло.

Раніше Попелющці дуже хотілося дітей, але Принц (це, до речі, вияснилося, вже після того, як вони одружилися), колись уже був жонатий та розлучився, але родив донечку. Тож із Попелюшкою заводити потомство не поспішав. Попелюшка в перший рік свого заміжжя, як то кажуть,  заглядала Принцу в рота і боялася без його поради зайвий крок зробить, тож і про дітей мовчала. А ну як вляпається і стане посміховиськом для всіх?

Через деякий час Попелюшка освоїлась. Вона  була дівчиною кмітливою, не лякливого десятку та й характером Бог не обділив Те, шо Шарль Перро зобразив її таким собі «Божим одуванчиком»  фантазія – мінус йому в карму.

Через дякий час, а саме два роки і три місяці подружнього життя, Попелюшка зрозуміла, що не хоче вона ні королівства, ні Принца, ні дітей від нього. Нє, трохи лукавить: королівство хай би лишалося, а от Принца кудись би на дальні береги сплавити.

Попелюшка і сама не розуміла, чим це їй так спротивів Принц: ніжний, романтичний, уважний, не хиляє, не палить, за фрейлінами не таскається, вірші з поемами пише і їй присвячує. Що іще потрібно жінці для щастя? Та нічого! Попелюшка з усіх сил намагались себе  в цьому впевнити, але з кожним роком у неї це виходило все гірше. А останні місяці при думці про те, що з Прицом доведеться лягати в ліжко, її взагалі нудило. Ото добре діло! Від власного чоловіка, який їй ніколи нічого поганого не зробив.

Врешті решт Попелюшка не витримала і підтюпцм побігла до своєї хрещеної – Доброї Феї. Її стараннями цей шлюб було влаштовано, тож  доля відповідальності лежить і на ній.

Добра Фея саме білила хату. Вона останнім часом захопилася дауншифтінгом, і вважала, що чим простіше живе людина, тим краще. Тож збудувала власноруч глиняну мазанку і поралася біля неї. Навіть город невеличкий завела, грядки теж обробляла самостійно – ніякої хімії і чаклунства.

Добра Фея сильно любила свою хрещеницю, але цього разу, побачивши неї, не дуже зраділа.

«Не інакше як з претензіями сунеться, - дивлячись на похмуру фізіономію Попелюшки подумала Добра Фея, - ну, блін, люди, ніколи не вгодиш!».

• Хрещена! – прямо від хвіртки заволала Попелюшка,- а ви б не могли мене назад відправить?
• Куди це? – вирячила очі Добра Фея.
• В минуле. До батька, мачухи, сестер. В мою коморку…
• Ти з дуба гепнулась? – виразно покрутила Добра Фея біля скроні довгим, із залишком елегантного манікюра пальцем,- знову хочеш з рання й до ночі в своїх тазіках полоскаться?
• Я ночами й так бігаю в бальній залі підлогу натираа-а-ать! – розридалась Попелюшка.
• Таа-к,- протянгула Добра Фея, - от з цього місця детальніше.

Ну Попелюшка й розказала, як спротивів їй Принц, як ночами бігає вона від нього підлогу натирати.

• Сублімація,- резюмувала Добра Фея.
• Шо-шо? – не зрозуміла Попелюшка. Вона хоч і здобула дві освіти, але такого слова ше не чула.
• Сублімація,-повторила хрещена,- заміна одного компонента чи емоції, іншим. У вас з Принцом в ліжку як?

Попелюшка задумалалась над цим інтимним питанням, довго думала, що сказати.

• Ясно,- Добра Фея з такою силою швиргонула щітку у відро з вапном, що бризки полетіли на всі боки,- а поговорить там, о жизні, о любві і на отвлєчьонниє тєми?

Попелюшка мовчала. Вона вміла поговорить і про життя, і на отвлєчьонниє, але розмови з Принцем її не надихали, хоч ти лусни.

• Ясно, зітхнула Фея,- стосунки не клеяться на клітинному рівні. Ти дівчина пряма, міцна, дарма, що в романтичні героїні возвели, звикла, як китайський комсомолець, переборювати труднощі, а тут під боком філософ із тонкой душевной організацієй. Тобі, мабуть, лісника якогось підсунуть треба було.

Попелюшка похнюпилась.

• Ну і на хрєна тобі в минуле? – запитала Фея,- до тазіків? Ти  коханця завести не пробувала.

Попелюшка з подивом подивилась на хрещену. Таке рішеня не приходило їй в голову зовсім, все таки вона була вихована на міцних сімейних традиціях.

- Іди, горе лукове,- сказала Фея,- і подумай над моїми словами.

«А що тут думати? – по дорозі розмишляла Попелюшка,-  вже десять років я вірна супруга, а що таке щастя, і що відчуваєш, коли лежиш в ліжку з мужиком, до якого притулиться хочеться, так і не дізналась. Чи не пора розв’язати?».