Як помирають боги

Я бачив, як людина перетворюється на істоту гіршу, аніж тварина, яка як загнаний осліплий звір своїми відрубаними кінцівками починає відчувати смерть. Тварина хоче воскресити свої патологічні мрії через статус «людина й мислення». Звір повільно стікає слиною, він виглядає з вікна жертву, його кімната вся в книгах, він колись знав, що таке світ, він усміхався. Він закований кайданами пам’яті. Самосвідомість нічого не пробачить. Теми усіх розмов ведуть до вектору бажання, яке непомітно волоче свою жертву в могилу, розповісти їй, яке життя із сивим поглядом. Моя наївність застрягла в холодних руках трупа. Вітер розмовляє його губами, говорить, що вода стане як дзеркало та я побачу, скільки казок не дожив.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#4889 в Сучасна проза
#5099 в Різне

У тексті є: бажання, звір, самосвідомість

Відредаговано: 05.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись