Розділ 44 — про юнацькі пригоди

Сонце сьогодні палило нещадно. Але Ліда ще вранці здогадалася, яким спекотним буде день, і зараз хвалила себе, що заздалегідь дала Флоренсу рецепт прохолодного журавлинного лимонаду, який прислуга принесла для Ліди та короля прямо на терасу.

Вона знала, що тирану він сподобається. Після тутешніх киселів, тягучих безбарвних і несмачних, насичено малиновий прозорий ароматний лимонад з кислинкою здавався вершиною кулінарної майстерності. Король навіть газету відклав, щоб ніщо не заважало йому повільно потягувати новий напій.

Ліда теж із задоволенням прикладалася до своєї склянки, але в планах було поєднувати корисне з приємним — спробувати з'ясувати у короля, хто ж таки приходив до нього за благословенням на шлюб. Однак король досить спритно ухилявся від її запитань. Для Ліди залишилося загадкою, чому він не хоче видати їй ім'я самопроголошеного нареченого. З гуманних міркувань, чи що? Щоб Ліда його не скалічила? Нічого, вона і так вирахує цього типа, який вирішив, що можна починати шлюбні приготування, навіть не цікавлячись думкою самої Ліди. Якщо в нього не змінилися плани, він сам себе видасть.

Осушивши свою склянку, Ліда знову взялася за книжки. Якщо вже розмова про нареченого не клеїться, то треба хоча б до засідання великої ради підготуватися. Король мовчав якийсь час, але коли і в його склянці стало порожньо, йому здумалося відновити розмову:

— Задовільніть мою цікавість, що за книги ви читаєте?

А сам щось не дуже хотів Лідину цікавість задовольняти, але грець із ним.

— Праці з історії та географії Вавельдори.

— Що я чую? — посміхнувся він. — Любите ці найдостойніші з наук?

— Існують і цікавіші напрямки, — ухильно відповіла Ліда. — Хоча все залежить від автора книги.

— Або від учителя, — погодився король.

— У вас були добрі вчителі? — Ліді чомусь стало цікаво уявити, яким він був у дитинстві. Серйозним і старанним, слухався своїх наставників і виявляв похвальну посидючість? Чи їм доводилося хапатися за голову від його витівок?

— У мене були хороші вчителі, але їм дістався не найстаранніший учень, — ніби відповів він на її незадане запитання.

Якщо тиран уже в дитинстві мав ті риси характеру, що зараз, його бідним вчителям справді залишається лише поспівчувати.

— Зате їхньою відрадою був мій брат.

Принц Йон-Мартін з юності любив науки? Тоді не дивно, що він знайомим дівчатам замість якихось дрібничок хороші книжки дарує. Інеса он уже сім разів його подарунок прочитала, чи скільки там вона казала?

— Я ще не знайома з його високістю, але в мене вже склалися найприємніші враження про нього.

— Коли познайомитеся, приємні враження лише посиляться, — пообіцяв король.

Його усмішка стала несподівано теплою. А це така рідкість — бачити на його обличчі щирі емоції. Зазвичай він говорить про людей з тим чи іншим ступенем іронії чи сарказму. Вочевидь, дуже любить брата.

— І що, вашому братові під час уроків доводилося віддуватися за двох?

Король знову усміхнувся. Тепер уже, можливо, якимось своїм думкам чи спогадам.

— Так, йому часом доводилося. Іноді він сильно виручав мене. Але бувало, що і Йон-Мартін сам ставав ініціатором різних витівок.

Молодший підбивав старшого на бешкетування? Цікаво, що ж вони робили?

— Його улюбленим розіграшем було сховати якусь потрібну мені річ. Зазвичай я швидко знаходив пропажу, але з кожним разом Йон-Мартін ставав дедалі хитрішим і спритнішим. Одного разу, наприклад, напередодні осіннього фестивалю він сховав мої підручники, бо хотів, щоб я пішов разом із ним подивитися на змагання лучників, замість того, щоб зубрити уроки.

— І ви пішли на фестиваль?

— Спершу я вирішив знайти підручники.

Ну звичайно. Квест від брата значно цікавіший, ніж змагання лучників.

— Знайшли?

— Я досить швидко здогадався, де він міг їх сховати. Тоді на півдорозі між замком і озерним храмом стояла покинута вежа. Хтось почав розпускати чутки, що у вежі оселилося страшне чунайське чудовисько. Про вежу і до цього ходила погана слава, а з появою нових пліток, її стали обминати десятою дорогою.

Ліда вже встигла прочитати в книзі з географії розділ, де розповідалося про Чунайський півострів. На відміну від Тайнанських островів, яким властивий теплий тропічний клімат, півострів, на якому жили чунайці, славився холодною погодою. Зими там були довгими та морозними, а тваринний світ дуже своєрідним. Мандрівники розповідали, що зустрічали в чунайських лісах дивних звірів, що поросли довгою густою шерстю.

— Але як чунайське чудовисько могло потрапити до вежі?

Наскільки Ліда встигла зрозуміти з прочитаного, відстань між чунайськими лісами та Вавельдорою була досить великою.

— Я здогадувався, що це лише чутки. Тому вирушив на пошуки без страху бути з'їденим, — вряди-годи король іронізував з приводу себе, а не когось іншого. Видно було, що ці юнацькі спогади приносять йому задоволення. А ще відчувалося, що історія матиме несподіваний кінець.

— Вежа — будова нехитра, — продовжив він. — Колись вона вважалася сторожовою. Усередині були тільки гвинтові сходи, що вели нагору. А на верхньому ярусі оглядовий майданчик. Підручники я знайшов буквально за три кроки від входу — на першому блоці сходів. Але цікавість штовхала мене дослідити шлях нагору. У той момент мені спало на думку зробити у вежі схованку. Мені й ховати було нічого, але коли тобі дванадцять, думка про схованку здається інтригуючою. А що може бути більш підходящим для цих цілей, ніж покинута башта, куди ніхто не наважується зайти? В одній із стін я навіть помітив невелику вузьку глибоку нішу, що ідеально підходила для схованки. Піднявшись на кілька сходинок, я зміг дотягнутися до ніші і просунути в неї долоню. Мені вдалося щось намацати, якийсь предмет. Хтось раніше за мене здогадався зробити тут сховок! Цікавість штовхала мене дістати той предмет... але тут з'явилося воно...

— Чунайське чудовисько?