Розділ 41 — про несподівану прихильність долі

Коли перші емоції вщухли, Ліда знайшла просте пояснення дивовижної подібності дівчини, яка назвалася Емі, і дівчини на нарисі Лео. Імовірно, малюк саме її і намалював. Він міг побачити Емі, коли вона прибула до замку. І треба визнати, що на неї було важко не звернути увагу. У Лео дуже розвинена художня інтуїція, а Емі здавалася ніби створеною, щоб позувати для чудових картин. Її сміливо можна було назвати красунею, але це була не нав’язлива яскрава краса жінки-вамп, а легка та повітряна краса юності. Мабуть, саме Емі мала на увазі Нессі, коли говорила, що принаймні одна з дівчат, які прибули на відбір, має принаймні одну з необхідних чеснот — вроду. Інші дві теж були по-своєму привабливими, але хтось міг би й посперечатися з цього приводу.

Ліда запросила їх за стіл, розлила по чашках м'ятний чай і запропонувала познайомитися ближче. Найбільш товариською виявилася Аделіна з роду ма-Ліуар.

— Щойно мій татко прочитав оголошення в «Королівському віснику», одразу вирішив відвезти мене в замок, — почала вона охоче ділитися подробицями. — "Моє золотце, тут в оголошенні кожне слово — як про тебе писане," — сказав він мені. — "У кому ще знайдеться стільки чеснот?" Я прочитала і теж у цьому переконалася. Ми відразу почали збиратися в дорогу.

— А де ви навчалися віртуозній їзді верхи та грі у кінне поло? — перебила Розалія, струшуючи зі свого розкішного хутра неіснуючу порошинку.

І хоча слова були вимовлені люб'язно, це без сумніву була шпилька на адресу конкурентки, що володіє надпишними формами і навряд чи здатна демонструвати високі результати в кінному поло або якомусь іншому виді спорту, що вказувалося як необхідна чеснота майбутньої нареченої.

Аделіна анітрохи не зніяковіла:

— Кінному поло я не навчена, але татко звелів мені не хвилюватися з цього приводу. Він сказав: “Золотце моє, коли його величність побачить усі твої незліченні чесноти, хіба його турбуватиме відсутність всього однієї?”.

Вона продовжила найдокладнішу розповідь про те, як люблячі батьки збирали її в дорогу і як пройшла подорож.

— Карету з нашим родовим гербом усюди вітали шанобливо. У тавернах, де ми зупинялися, подавали найкращі страви. Всі знають і шанують наш давній рід.

Коли вона нарешті закінчила, розповісти про себе в кількох словах взялася Розалія.

— Я виросла у гірській провінції, намісником якої є мій батько. Змалку цілісінькі дні безперервно проводила в сідлі. У нас так заведено: юнак ти чи дівчина, бідний чи багатий, мистецтво верхової їзди обов’язково маєш освоїти досконало. Інакше не зможеш вільно подорожувати гірськими дорогами, — машинальним жестом вона провела долонею по своїй довгій косі і подивилася на Аделіну з очевидною зверхністю.

Ліда розуміла, що конкуренція між претендентками на роль нареченої короля неминуча. Головне, щоб вона не переросла у відкриті бойові дії. Але поки що, на щастя, всі трималися в рамках пристойності.

Розалія не могла похвалитися приналежністю до стародавнього роду, зате не забула ненароком торкнутися теми матеріального добробуту, перерахувавши скільки угідь і гірських шахт належить їхній сім'ї.

І лише Емі мовчала, не сказавши ні слова про своє походження, про сім'ю чи про достаток. Промовила тільки:

— Вважаю за краще продемонструвати свої чесноти на ділі, а не на словах.

Чай був випитий, шарлотка з'їдена, і Ліді час було прийняти рішення. Але яке? Кожна з дівчат була чимось цікавою, не хотілося поки що нікого розчаровувати і відправляти додому. Але ж треба якось визначити, хто з них найбільше підходить під запити короля? Остання фраза Емі якраз і підказала, як вчинити. Потрібно провести конкурс — нехай дівчата на ділі продемонструють, що вміють. Програму конкурсу можна розробити за кілька днів. А за цей час, мабуть, і ще кілька претенденток прибудуть.

Ліда оголосила дівчатам, що вони запрошені побути гостями його величності кілька днів і взяти участь у різних заходах, про які вона розповість трохи пізніше. Після цього відпустила їх по покоях, але попросила Емі затриматися ненадовго. Все ж таки хотілося поставити їй кілька запитань тет-а-тет. Не давала спокою її схожість із дівчиною на малюнку Лео, хоча Ліда й придумала цьому логічне пояснення.

— Емі, вам доводилося раніше бувати тут, у замку, чи в навколишніх лісах? — запитала вона, щойно Розалія та Аделіна пішли. — Вам нічого не відомо про хлопчика на ім'я Лео?

— Хлопчика на ім'я Лео? — перепитала вона здивовано. — Ні, нічого про такого не чула.

І хоча перше питання вона з незрозумілої причини проігнорувала, але відповідь на друге здавалася абсолютно щирою.

— А чому ви про нього запитали? Хто він? — зацікавилася Емі.

— У замку живе дуже талановитий малюк. Його опікун та вчитель, королівський художник, показав мені сьогодні свіжий малюнок свого підопічного. На ньому зображена дівчина, яка чимось схожа на вас. Напевно, Лео бачив, як ви виходили з карети, і був настільки вражений, що переніс ваш образ на полотно. Але могло бути й так, що ви зустрічалися раніше.

Емі похитала головою.

— Я зворушена, що юний художник вирішив мене зобразити, хоча, можливо, на його малюнку зовсім інша дівчина, просто схожа на мене. У будь-якому разі, мені нічого не відомо про цього талановитого хлопчика. Ніколи раніше я не зустрічалася з ним.

Відповідь Ліду цілком задовольнила, тому що добре вкладалася в її власну теорію.

Емі поверталася у відведені їй покої після чаювання з радницею короля настільки схвильована, що в неї перехоплювало подих. Жодний найнебезпечніший трюк не змушував її серце так відчайдушно битися. Вона по-своєму зрозуміла історію про юного художника. Хіба можна повірити, що мигцем побачивши Емі, яка виходить із карети, він вирішив зобразити її на полотні? Але тоді кого він намалював? Хто такий схожий на Емі, що їх можна переплутати? Відповідь була для неї очевидна. Це Семі. Мила рідна Семі, дорога серцю, за якою так сумує її душа. Сльози намагалися проступити на очах. Емі шукає її вже стільки часу, шукає та ніяк не може знайти. Саме їй вона писала відчайдушні листи. Вони залишалися без відповіді. Однак вона все одно сподівалася, писала знову, поки не закінчилося те особливе чорнило, яке їй вдалося свого часу виміняти у короля.