Розділ 24 — про одну розгадану таємницю

З самого ранку, тільки-но годинник на вежі часу пробив сім разів, до Ліди прийшла Нессі доповісти про виконану роботу. На той час Ліда вже давно була на ногах — встала, як лікар рекомендував, на світанку. Але річ не в його приписах. Вона взагалі в цю ніч спала погано — постійно перевіряла, чи не вийшов із кокона метелик. І думала, що робити, коли йому все ж таки заманеться вилупитися. Однак, поки з коконом нічого не сталося, зовні він ніяк не змінився, тож можна було приділити час помічниці. Та почала, щоправда, не з доповіді, а з питання:

— Як його величність сприйняв ідею розмістити в “Королівському віснику” оголошення про відбір наречених?

"Відбір наречених"? Яку влучну назву майбутньому заходу вигадала Нессі. Коли Ліда вчора за вечерею видала королю свою ідею, використала набагато м'якіші формулювання. Проте, як і очікувалося, затія Ліди захоплення у короля не викликала. Але з іншого боку, що він міг заперечити? Сам же наказав їй знайти йому в тридцятиденний термін саму досконалість: креативну спортсменку-музикантку-красуню. Ось Ліда і шукатиме її, використовуючи місцеві засоби масової інформації. Його цинічна величність, як і раніше, впевнений, що підходящої під його неймовірні вимоги кандидатури знайти неможливо, а отже, він поза зоною ризику, тому з ініціативою Ліди змирився.

— Король поставився з розумінням і дав добро, — коротко сформулювала вона підсумки свого діалогу з монархом.

Нессі зраділа:

— Я побоювалася, що його величність буде проти, але якщо так, піду віддам розпорядження друкарям, щоб уже в сьогоднішній випуск вісника було додане відповідне оголошення. Текст уже готовий, — вона простягнула Ліді чернетку для погодження, — і гравюра теж. Фелікс цілу ніч не спав, щоб упоратися вчасно, — ескіз гравюри ліг на стіл перед Лідою.

Вражаюча швидкість, з якою помічниця все організувала, приємно здивувала. Ліда переглянула начерки і схвалила.

— Уже сьогодні вся столиця знатиме про те, що намічається в замку, а за кілька днів — і все королівство, — задоволена Нессі помчала реалізовувати задумане, але біля самих дверей зупинилася нагадати: — Флоренс, королівський шеф-кухар, записаний сьогодні на прийом на третю годину дня. Це найспокійніший для нього час: обідом уже всі нагодовані, а до вечері ще далеко, — пояснила вона.

Ліду пообідній час цілком влаштовував, бо на ранок у неї була задумана одна маленька шпигунська операція. Треба було нарешті розплутати загадку з білими рукавичками та одним юним відважним квітникарем. Діяти напряму, а саме: відшукати Лео та влаштувати йому допит, Ліда вважала неправильним. Значно простіше вистежити, коли малюк знову вирішить відвідати диво тайнанських лісів. Вона не сумнівалася, що незабаром хлопчик спробує зробити те, що хотів. Вона вже двічі мимоволі сполохала його, коли той для чогось пробирався до її кімнати. Отже, справу він не завершив і прийде знову.

Інтуїція підказувала, що це станеться під час сніданку. Якщо Фелікс всю ніч працював над гравюрою, то зараз, мабуть, спить, і поки опікун не в змозі простежити за підопічним, той і почне діяти.

Нехитрий план спрацював. Ліда трохи погриміла посудом у їдальні, всіма своїми діями демонструючи, що приступила до сніданку. Потім вийшла на терасу і пройшла через неї до другого входу до своєї кімнати. Безшумно прочинила двері і що ж вона побачила? Лео в білих рукавичках стояв біля чудо-папороті і щось робив з її листям. Що саме, роздивитися не виходило — бісова короткозорість. Хвилини дві-три Ліда відчайдушно мружилася, поки Лео не закінчив свої маніпуляції і не помітив, що за ним спостерігають.

Вдавати з себе шпигуна і далі не було сенсу. Ліда зайшла до кімнати і щільно зачинила за собою двері. Малюк відразу сховав руки за спину.

— Що там у тебе? — спитала вона миролюбно, підходячи ближче.

Розуміючи, що цього разу втекти йому не вдасться, Лео з надією запитав:

— Ви не розкажете Феліксу?

— Я вмію зберігати таємниці, — Ліда сіла навпочіпки, щоб бути з малюком на одному рівні і створити довірчу атмосферу.

— Це шишки, — він вийняв руки з-за спини і розтиснув кулачки. На його долоні лежало кілька великих бурих горошин. — Вони визрівають на пані Фукції, — він кивнув у бік папороті.

— Ця рослина має ім'я? — здивувалася Ліда.

— Так. Його мудрість Софоклос усьому давав імена.

Хм. Особистість Софоклоса, і без цього дуже цікава, обростала новими інтригуючими деталями.

— Навіщо тобі ці шишки?

— З них можна зробити особливі фарби, що оживляють малюнок, — Лео таємниче посміхнувся. — Його мудрість робив їх для нас, але потім він зникл.

— Ти хочеш зробити ці фарби самотужки? — здогадалася Ліда.

— Так, — кивнув малюк. — Фелікс дуже засмутився, коли запас тих фарб скінчився. А я дуже не люблю, коли він сумує… — Лео відчайдушно кліпнув кілька разів.

Боже, який же він був милий у своїй чистій дитячій прихильності до опікуна.

— Але чому ти тримаєш це в таємниці від Фелікса?

— Він нізащо не дозволить мені торкатися пані Фукції.

Тут Ліда навіть не стала питати чому. Якщо вже дорослі десятою дорогою обходять цю злощасну папороть, то хто ж дозволить грати з нею дитині?

— Дозвольте мені піти, — попросив Лео. — Шишки Фукції треба замочити у воді одразу, як зірвав. Інакше нічого не вийде.

Ліда ще мала багато запитань: звідки у малюка рукавички, звідки він знає, як поводитися з екзотичною папороттю і як зробити з її шишок особливі фарби. Але вона вирішила, що несправедливо продовжувати мучити дитину питаннями прямо зараз, коли це може завадити технологічному процесу і позбавити Лео задоволення порадувати опікуна.

— Біжи, — ласкаво потріпала його Ліда по рудій маківці, — але пообіцяй, що прийдеш до мене сьогодні в гості на полудень.

От під час полудня і буде чудова можливість продовжити розмову, а заразом побалувати малюка чимось смачненьким. Ліда вже намітила собі, що з якою б проблемою королівський кухар не прийшов сьогодні до неї на прийом, вона обов'язково дасть йому на додачу одну непрохану пораду, а точніше, рецепт — оладок з чорницею, наприклад.