Розділ 16 — про те, скільки інформації можна дізнатися за одиницю часу

Перше, що зробила Ліда, коли король залишив її одну, розкрила таємничий конверт від загадкового інкогніто. Якщо вона розраховувала витягти звідти аркуш із посланням, то дарма. Вміст конверту виявився максимально несподіваним — білі рукавички. Вони були виготовлені з тоненького невагомого матеріалу і навряд чи призначені для захисту від холоду. Тоді для чого? Чисто декоративні? Мабуть, для декоративних вони надто непоказні — ані мережив, ані візерунків, ані вишивки. Ліда поки що не знала місцевої моди, ще навіть жодну жінку не бачила, тому не могла дати однозначної відповіді — чи носять щось подібне тутешні модниці. Та навіть якщо й носять, чим це допоможе? Кому і навіщо знадобилося робити їй подібний презент? А може, рукавички це якийсь знак. Були ж часи, коли кинута опоненту рукавичка означала виклик на дуель. Егееее… як то кажуть, нічого не зрозуміло, але дуже цікаво…

Ліда сховала конверт із рукавичками в ящик комода до кращих часів — потім розбереться. Поки в неї і так справ було безліч. Вона хотіла, чого б їй це не вартувало, приготувати до ланчу на терасі м'ятний чай, щоб втерти величності ніс і довести, що один з інгредієнтів мила цілком може використовуватися і в кулінарії. І в неї вже навіть назріли ідеї, як це можна було б провернути. Але ця витівка зачекає. Набагато пріоритетнішим завданням було поговорити з магістром. Потрібно, щоб він якнайшвидше починав готувати ритуал зворотного переміщення Ліди додому. І так це виявилося справою не швидкою.

Вона вже рушила шукати Алоїза, але вийшло, як у тій приказці: про вовка промовка — магістр сам завітав у гості.

Він вкотився в Лідині покої не один, а в супроводі маленької кругленької пані. Ну нарешті випала можливість побачити місцеву представницю прекрасної статі. Вона була одягнена в милу пишну жовту сукню — всю в мереживах, блискітках і рюшах, що сформувала у Ліди перше уявлення про місцеву жіночу моду. Якщо описати двома словами — повна протилежність мінімалізму. Проте рукавичок на руках не було.

— Дозвольте представити вам мою дружину Фаллеррнессу, — магістр підвів свою супутницю до Ліди. — Фаллеррнесу Яггельську, з Яггеллі, — уточнив він, хоча ця додаткова інформація ні про що Ліді не сказала.

Обоє гостей, маленькі та кругленькі, з чарівними рудими шевелюрами, виглядали разом так гармонійно, що й без представлення можна було б здогадатися, що перед Лідою подружжя.

— Дуже приємно, — щиро посміхнулася вона.

— Головному королівському раднику належить мати великий почет, — почав пояснювати ціль візиту Алоїз. — Ви матимете можливість підібрати собі в помічники найгідніших високовельмож, а в слуги — найкращих камеристок. Але боюся, це займе якийсь час. Тому поки, якщо ви не будете проти, роль вашого секретаря, помічниці і навіть камеристки може виконувати моя дружина.

Хіба могла Ліда бути проти? Та вона обома руками “за”! Хтось адекватний повинен нарешті ввести її в курс справ і поділитися всіма місцевими традиціями, правилами і, якщо на те пішло, плітками.

— Фаллеррнесса здобула чудову освіту, — почав розхвалювати дружину Алоїз. — Вона справжня енциклопедія знань. Навіть має магістерський ступінь, хоча ніхто про це в замку й не знає. Якось вона розповість вам, як їй це вдалося. А що вже говорити про інші її чесноти? Скоро ви самі переконаєтеся, що це справжній янгол.

"Справжній янгол" без тіні сором'язливості вислухала дифірамби чоловіка і посміхнулася йому з якоюсь хитринкою.

— Дякую вам, Алоїзе, що порадили мені такого ідеального секретаря, — Ліда чомусь не сумнівалася, що, розхвалюючи дружину, магістр майже не відхилився від істини.

— Що ж, якщо Фаллеррнесса затверджена, не смію вам заважати, — магістр залишив приміщення зі швидкістю світла. Мабуть, був дуже радий, що позбувся обов'язку опікуватися Лідою, і передав цю почесну місію дружині.

— Кличте мене просто — Нессі, — однією фразою створила довірчу атмосферу Фаллеррнесса, щойно за чоловіком зачинилися двері. — У нас, яггелонок, довгі імена, але нехай об моє ім'я ламають язики ті, чиї язики мені не шкода.

Ліда широко посміхнулася. Буває так, що якась людина стає тобі симпатичною з перших хвилин спілкування.

— Я Лідія, але для вас просто Ліда. І можна на ти.

Субординацію вона вибудовуватиме у стосунках з чоловіками, а з єдиною поки що знайомою жінкою хотілося просто потоваришувати.

Якщо в Нессі і була певна настороженість по відношенню до Ліди, то після останніх слів повністю зникла. Вони, не змовляючись, влаштувалися на софі одна навпроти одної, і Нессі видала те, від чого її, відчувається, розпирало:

— Ох, знала б ти, який переполох здійнявся в замку з твоєю появою. Яка метушня! Я такого не пам'ятаю з часів, коли Софоклос… коли… загалом, давно такого не було. Подейкують, Сильвану (це наш королівський лікар) тричі за ніч довелося натирати лікувальними солями високовельможного Марцелла, щоб зняти панічні атаки.

Цікаво. Виходить, поки Ліда безтурботно спала, весь замок на вухах стояв?

— А хто цей високовельможний Марцелл?

— Секретар минулого радника. Він так боявся, що його призначать твоїм секретарем, так переживав...

Ліді ще жодного разу не доводилося бути причиною чиїхось панічних атак. Не така вже вона й страшна.

— …якщо бути відвертою, всі високовельможні панове цього боялися, — продовжила Нессі ділитися свіжими потрясіннями замку. — Алоїз не міг знайти охочих. Для них це занадто дивно — бути секретарем такої молодої і... незвичайної діви. Ось я і зголосилася.

Ліді пощастило. Жвава товариська Нессі без сумніву в сто разів краща за пихатих чванливих високовельмож. До того ж, схоже, вона не проти стати для Ліди безцінним джерелом інформації.

— А сьогодні, гадаю, роботи у нашого лікаря ще більше стане, — зробила страшні очі Нессі. — Після того, як ти озвучила першу пораду… замок просто ходором ходить… — далі пішла ціла серія вигуків, що супроводжуються активними жестами. — Ніхто такого не чекав… — вона перейшла на шепіт, показуючи міру загального потрясіння. — Навіть Алоїз виглядає спантеличеним, хоча мого чоловіка важко вразити…